Previous Entry Share Next Entry
Закарпаття. Геча. Фестиваль гентешів. Етнографічна експедиція.
sandman1975
IMG_7069

Передусім хочу висловити подяку Жені Коваленку та Ігорю Меліка за допомогу в підготовці матеріалу.


До свиней люди завжди були несправедливі — тримали в темному хліві, годували висівками, хоча в природі ті харчуються благороднішою їжею, насміхалися, дражнили ними своїх побратимів. В середньовіччі, наприклад, люди часто навіть судилися зі свинями. Позивалися до суду, виносили їм після слідства вирок та віддавали звинувачену до рук катів.
На сьогоднішній день хрюшки неймовірно корисні для людини, причому не тільки у харчовому значенні. В деяких країнах вони «служать» на митниці, вишукуючи наркотики і зброю, беруть участь у рятувальних операціях, шукають найдорожчі у світі гриби — трюфелі. А недавні дослідження вчених доказали, що органи свині подібні до людських своїми розмірами, фізіологією й антигенним складом. Та попри всі ці факти на користь необразливого образу «хомо свинтуса», свійська свиня, вона ж льоха, залишається в амплуа годувальниці та символу достатку середньостатистичного сільського українця.
На півдні Закарпаття, просто за містечком Берегово, починається територія, на якій панують інша мова, інакша архітектура, інші звичаї. На вказівниках вздовж траси, на табличках із назвами вулиць, на вивісках крамниць і кав’ярень домінує угорська. Село Геча (Mezőgecse), розташоване неподалік угорського кордону і заселене переважно етнічними угорцями. Щороку, в останній тиждень січня, сюди з’їжджаються туристи з усіх куточків України і ближнього зарубіжжя на «Діснотор» – міжнародний фестиваль-конкурс різників (гентешів). «Діснотор» (“дісно” – свиня, “тор” – поминки) – захід для тих, хто професійно займається заготівлею свинини та приготуванням страв із неї. Його практичне значення – у взаємодопомозі і традиції ділитися. Коли в господарстві ріжуть свиню, сусіди допомагають солити й коптити м’ясо та сало, робити ковбаси і тушонки. Усім, хто став у пригоді, а також родичам господарі збирають по “кошику” ще теплого м’ясця. Ввечері, коли робота вже закінчена, влаштовують трапезу на вшанування свинки.

В своєму житті я не раз і не два ще з дитинства приймав участь в різанині свинок, коли був маленький,- плакав, коли виріс, разом з родичами з початку та до кінця працював з тушею. Ніколи ця справа не лишала мене байдужим.
Грамотно заколоти свинку,- непроста та відповідальна справа, адже, щоб м'ясо та сало вийшли смачними, тварина не повинна мучатися. Тому ще з давніх давен на селі виникла професія "колій". Назва "Коліївщина" (повстання) походить від слова "колій". Але то в рідній центральній Україні, а в Закарпатті коліїв звуть гентешами. Багато хто з сільскьких мешканців тримають свинок, але більшість на забій запрошують професійних коліїв, які швидко та правильно заколять свинку та розберуть тушу. Розраховуються з ними м'ясом та салом, рідше- грошима.

Про такий захід я дізнався на одному з кулінарних ресурсів. Та й вирішив відвідати його з другом. Ось що з цього вийшло.

В Хмельницькій області у попереду їдучої машини відпав глушник, він димівся, Женя ледве увернувся від нього. Водій того не помітив, ми змогли через якийсь час його обігнати, його ночви ревіли страшенно, через той рев він і не відчув втрату глушника. Завжди дивували мене такі водії.
Але це зайвий раз підтвердило мою теорію, раз на початку подорожі є кумедні випадки- то і сама подорож буде класною. Цей епізод зберігся завдяки відеорегістратору.
Вже під вечір дочалапали ми до Гечі, лив дощ, Мукачівський замок зазирили з машини, але на стадионі увівсю готувалися до фестивалю. Учасники готували свої павільони та заготовки. З'ївши по мисці чудового бограчу, (ми ще повернемося до цього чудового блюда)потурбувалися про ночівлю. Виявилося, що, хоча Геча стоїть не на трасі, в селі є непоганий готель. Влаштувавшись там, повернулися пішки до стадіону з метою покуштувати щось смачне. Вже зовсім стемніло, накрапав дощ.
В учасників почався захід саміх для себе, жодного туристу крім нас там не було. Вони всі знали одне одного, адже фестиваль проводиться вже досить давно. Знайшовши палинку (хто не знає- це місцева виноградна самогонка), продегустували, Жені сподобалася зі сливовим смаком, я іще взяв перцовку. В порівнянні з нею Немирів медова з перцем- "Ласковый май" проти Мановару. Зі страв взяли гурку, це кровяні з рисом ковбаски, смажені разом з крупно порізаною картоплею та свинячі вуха. Все було неймовірно смачним!!! Життя потроху після тисячокілометрового переїзду почало налагоджуватися. Трохи згодом троє чоловіків, в яких ми питали про готель присіли за сусідній столик, переговорюючись з нами, вони з'ясували що в нас етнографічна експедиція, ми приїхали записувати рецепти місцевої кухні, обряди, казки, тости. На слові "тости" вони розцвіли.
Женя спочатку професійно насторожився, але все було добре, ці троє були теж учасниками фестивалю, приїхали торгувати вином та палинкою власного виробництва. Як це завжди буває, саме їхня палинка- найкраща в Закарпатті, і ось вони вже разом з нами за столом, і ми дегустуємо їхню палинку. Один з них говорив майже тільки угорською, Рудольф угорською та російською, а Янек виявився поліглотом. Атмосфера спілкування була дуже теплою, закарпатці були дуже дружелюбними. Як ми зрозуміли, в Берегівському районі майже немає українських шкіл, а в Гечі майже всі написи угорською. Занурення в місцевий етнос почалося.
Ми взнали, що цього року взагалі стояло питання, чи проводити фестиваль, хоча на перший погляд, нічого не відбувається, але в розмовах між собою питання війни обговорюється, багато хлопців з Закарпаття служать в АТО, усі проклинають війну, яка забирає життя та винищує генофонд нації.
Палинка- чудова річ, закарпатський варіант італійської граппи чи грузинської чачі, п'ється легко маленькими чарками. Останніми роками уся горілка з супермаркету стала однаковою. Але треба з нею дуже акуратно. (хто б казав...?)
Просидівши там декілька годин, пішли відпочивати. По дорозі трапився магазин разом з невеличким генделем. Взяли там води та пригорнули увагу компанії молодиків, які там пили пиво. Знаючи від місцевих, що туристів ніхто не чипає, не стали випробувати долю та скорим кроком почимчікували до готелю.
В готелі виявилося,що ми там не самі, нас тут же запросили за стіл наші сусіди- компанія киян. Вони пригостили нас копченим товстолобом, який викликав справжнє гастрономічне потрясіння!!!! А готував його один з киян, але на той час він був вже в відрядженні. В цих людей також була етнографічно-гастрономічна експедиція. В нас навіть дискусія виникла стосовно азіатської кухні. Було цікаво. Ми сказали, що плануємо вже о 7-мій бути на фестивалі, Сашко попросив його теж підняти.
Але це було неможливим з технічних причин. В сім годин ранку, як і планували, ми були на фестивалі.
Незапланований стіл в готелі зробив свою справу- було важко налаштуватись на зйомку.
Учасники фестивалю стали з нами фоткатися- ми представлялися журналістами і що в нас експедиція.




В сім ранку в Гечі в кінці січня ще темно, багато хто з місцевих живе по угорському часу.

Ну типу ми там були.


Спочатку ми подумали, що цю солому привезли, щоб опалювати свинок. Скільки ж свинок планують пустити під ніж?
Виявилося,це для того, щоб стелити в павільонах під ноги,- цілу ніч йшов дощ, майданчик перетворився на суцільне болото.




Раптом на підводі привезли перших двох свинок. Але..................... свинок вже забили...........десь не тут.
Моєму розчаруванню не було меж, я бачив фотки з минулих фестивалів, свинок забивали прямо тут, на відео чув неймовірний вереск. З-за цього фестиваль, на мій погляд, втратив свою фішку.
Свинок гентеші почали опалювати. Опалювали газом без використання соломи. Але солома, я вважаю, дуже важлива- сало тоді набагато добріше.


Досвічений гентеш пояснює тонкощі своєї справи молодим, починаючим. В учбових закладах цій професії не вчать- все від батька до сина, від старших- молодшим.





Після опалювання зі свинки слід ретельно обчухрати щетину, від цього багато чого залежить, змиваючи обшкребки теплою водою





Аби зняти ратички їх як слід треба нагріти газом.















Спостерігаючи за роботою гентешів, ми виявили декілька суттєвих відмінностей з тим, як це роблять на Черкащині. Ось вони:
Закарпаття:
1. Колять шпичкою через шию в серце.
2. Смалять з обох боків по черзі, та шкребуть, вода холодна !!!!! (Я думаю, просто полінувалися гріти, решта гріли воду) Кров не вибирають!!!! Якщо кров не вибрати, то при смалінні напитується кров"ю сало і м"ясо і буде червоним.
3. Відрізають голову.
4. Відрізають ноги по коліна.
5. Розбирають з живота
- виймають нутрощі,
- миють,
- розрізають на куски (задні, передні плічка, спинна частина (пів хребта до пів ребра з обох сторін), залишок ребра, !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! при цьому сало не знімають. А роблять це вже на столі з малих шматків.


Рідна Корсунщина:
1. Колють шпичкою між передніми ногами в серце, при цьому, провертаючи декілька разів шпичку на 360 градусів (край шпички в середині робить коло сантиметрів 7-10), щоб максимально розрізати сердце в середині і з нього витекла кров.
2. Кладуть свинку на спину і між ногами роблять клапан, через який максимально вибірають черпаком кров (2,5-3 літри), клапан закривають чистою ганчіркою , або кочаном кукурудзи, щоб не витікала кров.
3. Смажуть з пуза і боки від пуза, ноги, голову та шкребуть, при цьому поливаючи гарячою водою.
4. Перевертають на живіт (передні лапи в перед, задні назад (щоб міцно лежало порося)
5. Смажуть і шкребуть спину і боки зі спини, голову
6. Потім кладуть знову на спину, і розбирають:
- від шиї до задніх ніг на ширині ніг поросяти знімається сало з живота (воно тоненьке 2 см.)
- біля голови і задніх ніг вирізається "дике м"ясо", яке відразу на сковороду і жарять - "свіжина"
- вичерпуються залишки крові
- виймаються нутрощі, кишки окремо в миску.
- миється середина
- зверху (від живота і до спини) з однієї сторони, а потім іншої віділяється сало цілим шматком, на ногах до колін. І виходить начеб-то кожух з сала, який звертається і натирається соллю та ріжеться на столі на шматки
- від"єднуються голова, плічка, хвіст
- рубаємо по середині хребта і сантиметрів 15 до ребра з обох сторін
- рештка ребер рубається смужками по 10 см.







Трапилося нам подружжя з Варшави- журналісти, пишуть для інтернет-виданнь. Невперше сюди приїздять, сказали цього року фестиваль в декілька разів менший. Згадалося Катовіце.



Свинок смалили та розбірали поодаль, а тим часом зі щойно забитого м'яса та сала вже увівсю йшло приготування шикарних страв.



Топляться шкварки- буде бограч. Я вперше бачив, як сало на шкварки нарізають такими великими шматами.





Але далеко не все, що там готувалося, готувалося зі щойно забитих свинок, як це пишуть в інтернетах. Бачили ми і вчорашній шашлик і багато чого іншого.





Наприклад ось так готувати, на мій погляд,- більше для видовища, ніж для пестощів шлунка. Зкраю вже горітиме, або засохне, а внутрі буде сире. Хіба в печі запікати, а де ви бачили печі таких розмірів? А як щодо солі та спецій, якщо маринувати- то в якійсь діжці. Було цікаво спостерігати, але куштувати не хотілося, часто в кіно таке показують. Ну хіба що молочне порося можна так приготувати, м'ясо там і так ніжне.





Як вам ця композиція???



Тут нам трапився пацан з Києва, в якого були труднощі перекладу. Він ходив з двома дівчатами. Спитали, де ти їх здибав?
Відповідь була шикарна:"Возле свиней".
Взяли по глінтвейну, та присіли на лави. Дівчата виявилися місіонерками з Нідерландів. Ні української, ні російської не знають, трошки можуть по-угорськи. Спілкувалися ангійською+жести. Що вони тут 2,5 роки роблять, ми толком не зрозуміли, це не для нашого рівня англійської, почули про якийсь циганський табір та реформаторську церкву.
На сцені артисти почали лабати українські та угорські пісні, Марьяна цікавилася змістом. Сказали, співають про те ж, про що співають і в Голандії. Якраз заспівали "Червону руту". Спробували пояснити, вийшло щось типу:
Red Ruth
Do not look for the evening -
You're my only,
Only you, believe me.
For your beauty -
It is clear water
It is fast water
On the blue mountains.



Це Меріем, сказали, будеш Марьяна!!!






Це Ігор з Полтави, який випадково взнав про цей захід, швидко зібрав речі та поїхав в Гечу, та Йорі, колежанка Марьяни. Їх вразила моя коротка розповідь про Зігго Дом, та Блек Саббат. Зігго Дом - відоме місце в Нідерландах, але вони там не були, були в Києві та Одесі. Але сказали, що слухають only church music. Щось мені підказує, що це неправда.
Пригостили їх глінтвейном та шкварками, топтали так, що тріщало за вухами.
Сало вони за 2,5 роки вже звикли споживати, а шкварки- вперше.



Це команда зі Словакії, готують бограч, щойно витопили шкварки, пішов наступний етап, а шкварки продають 10 грн тарілка. 20 слів українською можна було й вивчити.





Тут ми надибали глінтвейн по 3 грн стаканчик, нікрапельки не гірший, перед цим пили по 10 грн



бесіда під глінтвейн



Тим часом пішов мокрий сніг, майданчик до того був болотом, а став перетворюватися на якусь падину, пошкодували, що не взяли з собою гумових чобіт, наше взуття та одяг було повністю уг.......им, але було дуже весело. Місцеві швидко зкумекали, та стали на вході до фестивалю пропонувати целофанові пакети на ноги, попит був великий. А нам вже було однаково.











Тут ми знайшли намети хлопців, з якими вчора досліджували палинку. Ми вже там сприймалися як свої, Янек тут же пригостив нас вином. Вихвалялися, як класно вони вчора закріпили намети, в багатьох вітер порвав їх вночі.





Я не знаю, як вони там поторгували, але пригощали дуже щиро. В Закарпатті унікальний клімат, там добре родить виноград, тому серед селян чимало виноградарів-виноробів. Янек- один з них.





Он як місіонерки витанцьовують!!!!



Як я зрозумів, в Закарпатті борщ готують рідко. Основна перша страва тут - бограч. Який в свою чергу є різновидом угорського гуляшу. Причому, як і в нас борщ, в кожній родині він свій, особливий. Ну і як завжди, наш бограч самий справжній! Death to false BOGRACH!!!!!, якщо по-мановарськи.
Давайте розповім вам трохи про цю чудову страву. Я там трохи випитав нюансів...
Треба взяти чавунок (бажано), та на невеликому вогні витаплювати шкварки, місцеві ріжуть сало досить крупно. Сало бажано мати підкопчене. Коли шкварки будуть вже такі як треба, тобто золотистого коліру, слід видалити їх з казанка, покласти в тарілку, налити по 25 грам палинки, випити, та закусити шкварками з хлібом. Якщо цього не зробити, ніякого бограчу в вас не вийде!
Вогонь трохи збільшити, та обсмажити цибулю 2-3 шт(я додаю ще часник).
Аутентична технологія полягає в тому, що разом з тим як в казан іде кожен наступний елемент, кухар та гості мають випити по 25 грамів палинки, але, гадаю, то жарти, хто ж дійде до кінця приготування?
За цибулею в казан іде морква, 2-3 шт, нарізана як вам заманеться, коли морква трохи просмажиться, вогонь слід зменшити до мінімуму, або навіть підлити води, в казан ідуть дві столових ложки папріки, це важливо- не спалити її. Гарно мішаємо, кидаємо десь 1 кг м'яса- телятини, різаної кубиками, додаємо води, збільшуємо вогонь, нехай тушкується годину- півтори. За хвилин 20 до кінця тушкування додаємо картоплю.
Тут усе по різному. Одні спочатку картоплю підсмажують разом з цибулею та морквою, інші додають її, коли м'ясо вже готове. Тут на фантазію. Я б картоплю підсмажив. Поки все тушкується, місимо просте прісне тісто- як на пельмені, потім відриваємо невелички шматочки, які тут звуться "чіпетке", складаємо їх на тарілку підсушитися. Коли картопля та м'ясо будуть практично готові, додаємо по сезону,- ошкурені пару томатів та нарізаних болгарських перців, та трохи тміну для смаку. За цим в казан летять чіпетке, їм знадобиться хвилин 5-7. Як тільки чіпетке готові- казан можна знімати з вогню.
Але якщо бограч постоїть декілька годин, все буде набагато смачніше!!!

Ось хто розповів мені нюанси, яких я не знав, хоча декілька раз бограч готував. Наталья з Ужгорода:
В руках в мене "торгоня", спеціальне сушене тісто для бограчу. Я купив, буду через Угорщину їхати- візьму іще.



Виглядає бограч ось так:



Цього разу вирішили їсти бограч, приготований словаками, чекали, поки приготується. Ходили, дивилися, хто що готує.

Шампіньони, смажені з цибулею та фаршем, здається з ліверу. Смачно, але нічого особливого.



Ось що лишилося з цілої свинки. Купа пригорілих частин. Я не в захваті



Зате які там класні ковбаски!!!! ММММММ!!!!!!!



Пікниця- копчена закарпатська домашня ковбаса. Супер! Знизу біля вагів ГУРКА- кров'яна з рисом ковбаса.
Класна штука.



Я тут іще сала копченого купив. Якраз на бограч, та і так можна їсти. Клас!

А от шашлик місцевий геть не вразив, ми готуємо краще. Шашлик- то справа, яка не дозволяє відлучатися від мангалу. Результат- перед вами.



На цій точці краще, але... Ну от як можна купувати шашлик, який невідомо скільки вже стоїть на мангалі, я б замовив та спостерігав, як мій будуть смажити.



Люди старалися, а от деякі, не буду тикати пальцем, розраховували, що раз холодно та сніг, то без підігріву ти не виходиш, а раз ти вже накидався палинки, то тобі можна й пригоріле та пересушене м'ясо з назвою "шашлик".



Ця страва на маленькому вогні може стояти і декілька годин, все буде тільки краще.



рульку лишили на наступний раз, не було вже куди.





Картопля фрі н закарпатський лад.



Свіже повітря сприяє апетитові. Особливо дитячому. Цей хлопчик, якого ми прозвали "цыпленок Цыпа" ох і топтав усе підряд. Ось погляньте:



Зранку забите м'ясо можна купити, цін ми не питали. Судячи з ціни на бограч 25-35 грн, гадаю, теж недешево.



Класна назва закладу. Хто їхатиме через Мукачево, завітайте, не знаю як там, але на фесті продукція була класна!



А ось це- ГУРКА! Як я зрозумів, це і назва ковбасок (кров з рисом) і назва самої страви. Я вже зробив таке вдома, класна штука, вибрати треба крупну картоплю, відварити її "в мундирі" хвилин 12, остудити, нарізати як на картинці, витопити шкварки, видалити їх, обсмажити картоплю з кожної сторони на вогні вище середнього, виняти, потім окремо посмажити ковбаски, потім все: шкварки, картоплю, ковбаски - скласти знову в сковороду чи казанок, та нехай під кришкою на маленькому вогні дійде, щоб виключити момент недоготованої картоплі. Бо ми їли на фесті, а картопля попадалася сирувата. Ну і звістно, не забути про сіль зі спеціями.


Тут наш бограч якраз приготувався. Ми покуштували, а тут і кияни- наші сусіди по готелю поприходили. Порадили їм бограч брати в словаків.









Кияни! Будете читати, передаємо вам привіт та подяку за гастрономічне задоволення, викликане копченим товстолобом, та чудове спілкування!!!

Ось на цій точці старалися увівсю:
Цей знімок вважаю кращим з серії.



Сніг валив дуже, народ ходив звістно підігрітий, але дуже веселий. Ось вам дівчина з танців, та справжній амор:







Траплялися дуже цікаві персонажі та композиції







Краду кадр!


Час минав, мокрий сніг сипав та сипав, ходити далі в багнюці без підігріву палинкою було неможливо. Ми вже все побачили, тому вирішили сісти в "біленького" та поїхати.
І не дарма. Як ми взнали, під вечір, коли вже майже не було відвідувачів, а багато хто з учасників почав згортатися, приїхав якийсь чоловік і йому щось не сподобалося, що викликало конфлікт з одним з постійних учасників фесту. Цей покидьок викликав дві машини. На них приїхало 10-12 молодиків, які побили цього учасника (він є на одному з фото). Мужик в лікарні з проломленою головою, переніс операцію на мозку, перебуває в важкому стані. Ще людей 10 потрапили під руку. Сподіваюся, цих пі.....ів знайдуть та суворо покарають.
Але в мене багато претензій до оргів фесту. Ми поїхали звідти в 13.40, і до того часу бачили одного дільничого, якого можна було соплею перешибти та двох типу охоронців в жилетах. Невже не можна було забезпечити безпеку заходу??? Там перебувало десь з 1000 людей одночас. В наш неспокійний час. І так люди куди менше стали їздити, а після такого випадку я взагалі не знаю, чи буде іще фест. Претензії іще в тому, в нас склалося враження, що орги забили на фест, програма фесту на сайті Гечанської сільради була, але ніхто її не дотримувався, всі були ніби самі по собі, ніхто не робив ніяких промов. Я вже мовчу про забитих невідомо де свинок.
Це весь негатив, який ми отримали, все решта- було класним. Подібні заходи вкрай потрібні Україні, яку всі ми так любимо.
Отже, Женя сьогодні не вживав, тому він сів за кермо. Їхати вирішили не через Стрий, а через Рахів. Дорога ця набагато повільніша, але в сто раз цікавіша. Закарпаття- цікавий регіон, та зовсім не бідний.
Хатинки в одному з сел.




Їхали ми вздовж Тиси, є там дільниці, де один берег наш, інший- румунський.



Тут декому стало зле, вирішили зупинитися, походити, подихати.
Раптом надибали ось що.


Вікіпедія дає наступне визначення Центру Європи: це гіпотетична точка, розташування якої залежить від кордонів Європи і головним чином визначається обраною методикою підрахунку, а також тим, чи включаються віддалені острови в список крайніх точок Європи чи ні. Отже, виходячи з цього визначення, на звання географічного центру Європи претендують декілька місць, деякі з них знаходяться в Україні.
Найвідоміший центр Європи розташований в Закарпатті в найвисокогорнішій частині України, на Рахівщині, поблизу села Ділове, на березі Тиси, понад якою йде траса з Берегова на Рахів. Ділове знаходиться за 50 метрів від українсько-румунського кордону. На протилежному березі річки Тиса- румунське село Вишівська Долина. Мешканці двох сіл можуть перегукуватись між собою через річку. Перший стовп тут встановила австрійська геодезична служба ще в 1887 році. У 1885-1887 роках географи Австро-Угорської імперії проводили геодезичні дослідження в Закарпатті (територія сучасної України) на рахунок побудови залізниці з Рахова в Сігет. Під час цих досліджень було з'ясовано, що в Верньотисянській котловині може знаходитись центр Європи. Вчені з Віденського Імператорсько-Королівського військово-географічного інституту після ретельного вивчення визначили місце передбачуваного географічного центру Європи, і в 1887 році був встановлений історичний знак з каменем два метри заввишки, виготовлений з високоякісного бетону. Він має форму зрізаної чотиригранної піраміди. Там викарбувано латиною "Постійне точне, вічне місце. Дуже точно, зі спеціальним пристроєм, який було виготовлено в Австрії і Угорщині, встановлений Центр Європи 1887".
Цей знак пережив дві світові війни і дійшов до нас у своєму первісному вигляді.
Власне ось він:
ось цей кругляшок!







Та вже заодно пофотографували струмок, ну і типу ми там були:
Зверніть увагу на наше взуття!





Ночували на дорозі в 8 км від Буковелю, там нас класно і недорого нагодували.
Там ми скуштували банош, до цього я його декілька раз його їв, але не подобалося. Що означає скуштувати страву перший раз в неправильному місці.
Я не був в Буковелі з 2009-го року, лікар мені заборонив ще років зі три вставати на лижі. За ці шість років там все дуже змінилося, побудовано багатоярусні паркінги та купа готелів з ресторанами. Навіть картинг тепер там є.
Але людей, мені здалося, мало, це й не дивно с таким станом економіки.


















Піднялися-спустилися на пасажирському витязі, подихали повітрям, та за 10 годин були в Корсуні.

Підсумки. Сильні враження.
Негативні:
Організація фесту, особливо в частині безпеки. Відсутність внятної програми.
Відношення деяких учасників фестивалю до своєї справи.
Нова дорога до Буковелю з Закарпаття, вирізали сотні гектарів смерек, а по ній майже ніхто не їде, всі прямують через Поляницю. Варварство.
Абсолютно неконтрольована вирубка лісу в Карпатах.
Загальний стан доріг та інфраструктури.
Позитивні:
Сама ідея фесту. Закарпатці. Кияни. Копчений товстолоб. Гурка. Палинка. Шкварки.
Банош з грибами та шкварками. Географічний центр Європи. Деруни з м'ясом.

І давайте берегти наші традиції.

Дякую за увагу. Далі буде.

  • 1
Я Не зрозумiв. Ви З дiвчатамi туда ездили обниматся чтоли :)

А так забавно, ну и погода лайно, не растологает :)

Я в Рахове был почти 10 лет назад. Интересные места.

Це коли сплавлялися по Черемошу?

  • 1
?

Log in

No account? Create an account