Previous Entry Share Next Entry
Чи є життя в Європі??? Подорож літа 2015
sandman1975
Україна-Молдова-Україна-Угорщина-Австрія-Італія-Австрія-Німеччина-Австрія-Угорщина-Україна.
Частина перша. Молдова. Карпати.

IMG_8675.jpg

Цього разу подорож передбачалася з дітьми. Тому програму як міг старався зробити з врахуванням дитячих інтересів. Однією з умов при прокладанні маршруту, так як діти почали вивчати другу іноземну мову- німецьку, було оглядання німецькомовних країн: Австрії та Німеччини. В процесі молодший син висунув жорстку умову: заїзд в Італію та дегустація італійської піци, для виконання якої прийшлося принести в жертву Німеччину, лишивши лише музей BMW. Подивимося іншого разу.
Як прелюдія була ще й програма в Карпатах. Буквально за три дні до виїзду об'явився мій товариш Сергій з Комрата, що приїхав на Батьківщину в Гагаузію та запросив в гості. З радістю виїхали на день раніше.

10.jpg

Молдова зустріла нас чудовою недавно зробленою дорогою R30 Паланка-Кишинів. Полотно було ідеальним, дорога нагадувала європейські з гарною розміткою та новими знаками. Майже всі водії дотримувалися швидкістного режиму, зустрів декілька Діскавері 4. Я був дуже приємно вражений, крайній раз по цій дорозі їхав я в 2006-му, тоді в Молдові взагалі доріг не було, а в гаїшників не було жезлів. Радий за наших сусідів. Сергій пропонував їхати на Кишинів, а звідтіля вертатися до Комрату, гак ставить біля 80 км, тому що дорогу з Каушан до Чимишлії не ремонтували років 30, поки робляться лише основні напрямки. Але навіщо тоді брати Land Rover?
Поїхали ми на Чимишлію. Місцями дійсно було ніби дороги взагалі немає, а місцями нічого. Так чи інакше відстань в 230 км з кордоном ми подолали за 4 години.

IMG_5217.jpg

Тепло привіталися з Сергієм та його родиною. Дружина з дітьми пішла до хати, а ми з Серьогою зайнялися важливою справою,- треба було сходити за вином, яке ми мали завтра взяти з собою, так, небагато, літрів десять.
Просто зайти до людей та купити вина в Комраті неможливо, зараз розповім чому. Вино треба продегустувати.
Так ми потрапили до Олександра Миколайовича- колишнього колеги Сергія по роботі.
Для того, щоб ми як слід продегустували, дружина дядька Олександра винесла нам хліб, сало, огірки-помідори та чудову бринзу. Дядько налив нам та собі по склянці вина, почали дегустувати.

IMAG0530.jpg

Вино було чудовим. В Гагаузії в кожному дворі роблять вино, як іще 20 років назад нам розповідав Сергій, виноград скрізь однаковий, а вино у всіх різне, і по тому, яке вино, можна визначити характер людини, яка його зробила. Наприклад, в дядька Олександра вино на колір майже чорне. Гарне гагаузське завжди трохи frizzante. Знаючи, що вдома в Сергія на нас чекає як кажуть "поляна", торопив його, але ніхто в Гагаузії не смакує вино однією склянкою. Налито було іще по одній, почалося обговорення геополітичної ситуації. Прийшлося наполягти, адже на нас чекали жінки та діти.
Зуміли вийти з двору лише тільки після третьої склянки, дядько Олександр відмовлявся брати гроші!!!!! Так я ще вино не купував.
Мама та теща Сергія наготували традиційних гагаузських страв. Була плацинда, була тушкована в вині чудова баранина, та "голубцы" з наголосом на "о". Баранина була геть не такою, яка продається в Одесі на базарах, просто танула в роті, маючи характерний смак та аромат. Наші діти просто накинулися на плацинду та баранину. За розмовами та гагаузським засиділися ледве не до ранку. Зустріч та спілкування як завжди було дуже теплим. Давно хотів показати Молдову та Гагаузію своїм. При любому відвідуванні будь-якої країни уявлення про неї лише після огляду архітектурних пам'яток та музеїв, кафе та ресторанів, буде неповним без застілля з самими простими жителями регіону.
Зранку нам ще й показали, як слід завертати плацинду. Так як лягли пізно, стали вибиватися з графіку, ну і дружина замість мене сіла за кермо "біленького", гагаузське- воно дуже підступне!
Попрощалися, подякували за чудовий прийом, та поїхали в сторону Кишинева. Я пам'ятаю цю дорогу 2006-го року, вона була розбита, зараз за винятком деяких ще незроблених ділянок, дорога була чудовою, і повторюся, майже всі виконували правила. Пейзажі навкруги були типово молдавськими- виноградники, поля, сади, корівки та овечки.

IMG_5223.jpg

Так потихеньку ми й проїхали всю Молдову та заїхали знову в Україну в Чернівецьку область.

11.jpg

Місцем для стоянки я вибрав село Верховина, не так давно подивилися фільм "Тіні забутих предків". Хотілося побувати в селі Криворівня в місцях зйомок фільма. Кордон перейшли в пункті Мамалига.
В селі Тарасівці купили в людей чудових щойно зірваних огірків, поки купували, за нами утворилася черга за огірками, люди побігли на город рвати іще.
А от село Маршинці, де народилася Софія Ротару, дуже приємно вразило креативним підходом до оформлення криниць. Криниці як я зрозумів копали кожен собі, але криниця стоїть ззовні кожної приватної ділянки, так що будь-хто зможе з неї набрати води.
Криниці були й в вигляді ваз, і чайників, і чашок, на жаль, в мене мало фото, ми не зупинялися

IMG_5226.jpg

IMG_5224.jpg

Але двох однакових ми там не бачили. Чудово! Молодці жителі села. Адже саме такі "фішки" й роблять наше життя яскравішим, а країну- красивою.

Наступні села продовжили нас дивувати. Буквально через двір-два в людей було виробництво верхівок для оздоблення криниць та красивих брам, кількість дворів, де була представлена ця продукція, приголомшувала, і так до самих Чернівців. Чи є в Чернівецькій області стільки криниць?

IMG_5230.jpg

IMG_5228.jpg

Згадалися одесити Ільф та Петров, коли описували Старгород "....что казалось, жители города рождаются лишь затем, чтобы побриться, постричься, освежить голову вежеталем и сразу же умереть."

За Чернівцями, які ми подивимося іншого разу, був Снятин з красивою Ратушею.

IMG_5233.jpg

IMG_5236.jpg

та старий міст через Прут, остаточно зруйнований повенями.
За Снятином стан дороги погіршився, але те, що почалося після Косіва,- то було катастрофою. Дякую людям, що створили Land Rover. Красивенні краєвиди Прикарпаття яскраво дисонували з розтрощеним полотном дороги. В одному селі, це була субота, була свадьба- вразило вбрання брам, які знаходилися поруч,- на жаль не зупинялися, почало темніти, з набором висоти стримко падала температура, мої почали нервувати, теплі речі в багажу, на самому низу, ніхто не переодягався, в Комраті було +32, а тут після дощів +14, і продовжує падати.
Дуже красиві місця на Буковецькому перевалі, але дорога...
IMG_5243.jpg

Так вже коли було геть темно, прибули ми в Верховину, в яку я розраховував( ще до планів щодо Молдови) прибути в 13.00, поселилися в дощ в зрубі на горі. Було +9!!! Мої, ніхто в подробиці маршруту не вникав, поки не повечеряли в колибі, вчинили мені легеньку обструкцію, як міг виправдовувався. В зрубі було холодно, ніхто влітку номери не опалює, взяли всі ковдри, які знайшли та попадали спати.
Зранку, коли всі ще спали пішов я фотографувати. Верховина Івано-Франківської області дуже красиве місце. Можна сказати, що нам повезло з погодою, це був перший ясний день після десяти днів дощів.

IMG_8688.jpg

по дорозі трапилася мені бабулька з двома відрами молока, попросила мене закрити хвіртку в лісі за собою.

IMG_8677.jpg

Корови пасуться прямо в лісі, ніхто їх не прив'язує, вовків я так зрозумів, зараз немає.

IMG_8687.jpg

Мене всюди супроводжував пес, який прибився до того зрубу вже давно.

IMG_8675.jpg

IMG_8672.jpg

IMG_8671.jpg

Шикарні краєвиди. З-за змін в програмі часу на огляд не було, тому поїхали ми далі.

12.jpg

Нашою ціллю була Колочава, де в цей день проводився фестиваль ріплянки. Ріплянка- то блюдо на зразок баноша, але на основі картопляного пюре з додаванням кукурузяної крупи.
Здалеку в прогалину навіть побачили Говерлу, на яку треба якось буде піднятися.
Річка Чорний Черемош.

00000339.JPG

Карпатські корови взагалі особливі. Вони не без підстав вважають себе володарками цих земель, а всіх решту- "понаєхавшими", вони часто бродять туди-сюди без усяких пастухів, самі йдуть доїтися, самі повертаються, і авжеж користуються заслуженою перевагою на сільській дорозі. Завдяки їм "біленький" був трошки в кізяках, але то запах справжній, натуральний. В Одесі кажуть, то до грошей.

00000340.JPG

Ділові пацани в селі Ділове. Назбірали суниці, не вступлять і гривні, торгувалися хвилини три, але таки трохи виторгували. З такою хваткою можуть далеко піти, якщо не витрачатимуть зароблене збіранням суниці на цигарки та пиво.

00000342.JPG

Те саме місце, про яке колись писав, там на тому березі- Румунія.

00000343.JPG

В Хусті рекомендую ресторан "Фокус", дуже смачно, недорого, порції- величезні.
Форель на мангалі.

00000347.JPG

Тайстра. По- простому, гіганський дерун з м'ясом.

00000346.JPG

Салат "Хруст"

00000345.JPG

Бограч. Мої сказали, я роблю кращий.

00000344.JPG

IMG_8716.jpg

До Колочави прибули вже після 17-ї, фестиваль вже закінчувався, але ми поїли ріплянки, дуже непогано, та пішли дивитися "Старе село",- музей просто неба, зроблений, як іще декілька музеїв в Колочаві за кошти Станіслава Аржевітіна, засновника банка "Ажіо", який гримів в 90-х роках. Аржевітін народився та виріс в Колочаві, дуже багато робить для рідного села.

Ось наприклад, така експозиція

IMG_8714.jpg

Тут розповідається про масовий перехід (біля 25000 людей) під час угорської окупації Закарпаття 1939-1941р українців Закарпаття в Радянську Україну. Люди тікали в "щасливе" життя, а насправді на них чекав ГУЛАГ. Через це пройшов 81 житель Колочави. Список додається.

Це пам'ятник Миколі Шугаю, останньому опришку Карпат, він теж народився в Колочаві.

IMG_8735.jpg

Карта- схема музею.
IMG_8734.jpg

Типова хатина селянина 1856р. Можна зайти, подивитися побут тих часів, посидіти на лаві, схоже на хату родини Тараса Шевченка в Моринцях з карпатськими відмінностями.

IMG_8690.jpg

Зроблене в музею все з любов'ю.
Мені найбільш цікава була вузькоколійка. По всій Україні ще в 19-му столітті прокладали вузькоколійку, там де колії звичайної ширини прокласти було або неможливо, або нерентабельно. Вузькоколійка при будівництві потребує менше матеріалу, мости роблять не такими потужними, радіус повороту менше, що дуже важливо в гірській місцевості. Рухомий склад також менших розмірів та ваги. В Карпатах вузькоколійку використовували для вивозу лісу. Проіснувала вона до лихих 90-х років, і тільки диво врятувало ці експонати від порізки на метал.

IMG_8709.jpg

IMG_8705.jpg

IMG_8702.jpg

IMG_8701.jpg

IMG_8700.jpg

IMG_8699.jpg

IMG_8695.jpg

IMG_8707.JPG

Є там і вівчарь, який поетапно розповідає та показує, як робиться сир.

IMG_8720.jpg

Є хата радянських часів.

IMG_8732.jpg

КВН-49, перший рядянський телевізор.
IMG_8733.jpg

Є корчма, яку тримали євреї. Є хата з купою старих швейних машинок Зінгер.

IMG_8729.jpg

IMG_8728.jpg

Музей вже зачинявся, гадаю слід по всім цим хатам походити з місцевим гідом.
Поселилися в свіжозбудованому зрубі за недорого, погуляли по селу. В Колочаві біля 8000 душ населення, демографічна ситуація теж нічого, було помічено декілька мамок, коли одне дитя - за руку, друге в дитячому візку, третє- в животику.
Сильно не сподобалися закидані побутовим сміттям береги річки Тереблі, яку місцеві використовують як смітник. На питання, чому вони викидають сміття в річку, відповіли, що нема в Колочаві вивозу сміття. Невже село в 8000 населення не може нічого з цим вдіяти??? Коли почуєте про кришталево чисті води Тереблі чи Черемошу,- знайте- то абсолютна брехня!!!

IMG_8737.jpg
Повечеряли в кафе "Привал", його власник з сином створювали музичні номери для відвідувачів кафе. Коли взнав, що ми родом з Корсуня-Шевченківського, сказав, що працював у нас в районі на будівництві в 1989-му. Спеціально для нас його син заспівав пісню про Колочаву власного творіння. Було дуже душевно.
Після міцної грушівки та свіжого повітря позасинали як вбиті та проспали до 9-ти. Був понеділок, все село працювало. Дощі закінчилися- саме час заготівлі сіна.
Таке ми побачили з вікна.

IMG_8742.jpg

Завдяки таким стержням утворюються високі копиці сіна.

IMG_8745.jpg

Поїхали ми дивитися музеї чеської та раданської школи. Біля музею зустріли самого Станіслава Аржевітіна, який приїхав з Києва на фестиваль, в цей час він давав інтерв'ю чеському журналісту. Екскурсовода не було, тому сам Аржевітін вирішив зробити нам екскурсію.

00000351.JPG

Вчителька з Вкраїни. Саме так називається ця скульптура.

00000352.JPG

Одними з тих 5000 вчителів були й майбутні батьки Аржевітіна. А скульптура робилася з фото мами Аржевітіна.
Чеська школа складається з двох приміщень- класу та кімнати вчителя. Зібрано купу цікавих матеріалів, хоча чеська школа існувала в Колочаві лише 1931-1938рр.

00000354.JPG

00000356.JPG

00000353.JPG

00000355.JPG

Слухати було дуже цікаво, відчувалося, що людина живе цим, може розповісти про кожен експонат.

З радянською школою було більш зрозуміло, бо й ми були учнями подібної школи.

00000358.JPG

00000357.JPG

00000360.JPG

00000359.JPG

Збереглися багато фотографій, наглядних засобів. Мене дуже зацікавила ось ця фотографія

00000365.JPG

На ній разом з колективом вчителів був співробітник НКВС, який був закріплений за цими вчителями, курирував навчальний процес, приглядав, щоб викладання велося в "правильному" радянському напрямку, та міг бути й охоронцем. Як видно з фото, весь випуск педучилища з Лохвиці (Полтавська область) було відправлено в Закарпаття.
В кабінеті директора був телефонний апарат для зв'язку з районом.

00000364.JPG

00000361.JPG

А в шухляді столу пачка купюр по одному карбованцю 1961-го року закручена шпагатом та запломбована 1961-м роком. Зі слів Аржевітіна- все оригінальне.

00000363.JPG

00000362.JPG

Подякувавши Аржевітіну за цікаву екскурсію, вирушили далі. Глянули пам'ятники заробітчанам, воїнам-афганцям та вівчярю, видвинулися в бік озера Синевир.

00000350.JPG

00000349.JPG

00000348.JPG

Дорога до озера..... Ну як вам сказати, то скоріше напрямок. Дорога не ремонтувалася мабуть років 30, важкі лісовози постійно її утюжать. Дисонанс страшний- вбита дорога і шикарна природа.

IMG_8758.jpg

IMG_8753.jpg

IMG_8752.jpg
Корови запросто долають любі водні перешкоди.
IMG_8760.jpg
Про озеро Синевир.
Є красива легенда про його походження. Колись ці гори належали графу, батькові юної блакитноокої красуні Синь. Верховинці випасали графські стада, рубали ліси, косили запашну траву. Якось граф вирушив перевірити, як працюють лісоруби — а Синь напросилася разом із батьком. Дівчина блукала лісом, збираючи квіти, аж тут почула чарівну пісню сопілки. На галявині Синь побачила юного пастуха Вира. Вона просила зіграти ще і ще — та пообіцяла невдовзі повернутися. Таємні зустрічі ставали все більш частими. Графське чоло – все сердитішим. Заборони батька не зупинили Синь. І граф наказав вбити хлопця. Якось, коли Вир чекав на галявині кохану, графські слуги зіштовхнули на нього з гори величезний камінь. Коли Синь побачила, що трапилося, вона обійняла високу кам'яну могилу і гірко заплакала. Сльози лилися і лилися, вони затопили всю галявину, і сама Синь зникла в блакитних водах. Утворене озеро люди назвали іменами коханих. Вода його кольору очей Сині, а острівець посередині — місце загибелі Вира.
Вчені з'ясували, що Синевир утворився в післяльодниковий період, приблизно 10 000 років тому, коли під час потужного зсуву гірські породи піднялися по дорозі швидкого потоку, перегородивши його води непереборною греблею. Під тиском у дві атмосфери вода все ж знайшла вихід з греблі — і озеро стало проточним: в 60 м від його південно-східного берега схил пробиває струмочок озерної води. А живлять Морське Око (це інша назва озера) чотири інших струмка та підводні джерела.
Площа поверхні озера – близько 7 га, максимальна глибина – 22 м. Середня глибина Морського Ока – 8,2 м. Озеро складається з двох ванн – північної, глибшої, та південної, розділених підводним кряжем заввишки від 1,5 до 11 м. Обсяг води в Синевирі – близько 400 000 куб.м. У озері живуть два види риб – гольяк і форель.
Спокійне дзеркало води майже не порушує нечастий в гірській улоговині вітерець. Озерна вода відрізняється незвичним смаком: вона позбавлена хлоридів. Влітку вода прогрівається до 20° С, та через слабке переміщення зі збільшенням глибини знижується до 4-5° С

IMG_8762.jpg

В воді безліч головастиків.
IMG_8766.jpg

Озеро дійсно дуже красиве, найбільше в Українських Карпатах. Біля озера все було чисто, ніякого сміття ми не бачили. Навкруги озера гарно обладнані стежинки з мостиками через струмки.

IMG_8771.jpg

IMG_8769.jpg

Спокійне дзеркало води майже не порушує нечастий в гірській улоговині вітерець. Озерна вода відрізняється незвичним смаком: вона позбавлена хлоридів. Влітку вода прогрівається до 20° С, та через слабке переміщення зі збільшенням глибини знижується до 4-5° С. В тихій воді відбиваються створені в 1984г. скульпторами Іваном Бровди і Михайлом Саничем постаті Сині й Вира.

IMG_8772.jpg

IMG_8780.jpg

Не вдалося підрахувати вік дерева, з якого зроблений постамент. Біля озера є декілька альтанок, де можна влаштувати пікнік, в невстановлених місцях це заборонено. Протоки струмків, які живлять озеро заросли чимось, що я бачив вперше.

IMG_8781-1.JPG
Що сказати, озеро дійсно дуже красиве, складається враження, що краса первозданна, добре, що там не побудували ніякого будинку відпочинку, сама дорога до озера (після шлагбауму) поруч з струмком з озера теж дуже красива. В Україні є що подивитися та що показати!
Похіхікали зі слова "ЇДА" в вивісці кафе. Сідати їсти там не хотілося- ми помітили декілька колиб на під'їзді до озера.
00000366.JPG

Дійсно, наш вибір був вірним,- водій бусику, а по сумісництву ще й екскурсовод розповідав про трембіту. З задоволенням послухали. Можна сказати, що трембіта- перший в світі мобільний телефон. Їх виготовляли лише зі смерек, в які потрапила блискавка, тоді лише майбутній інструмент мав як слід звучати. Трембіта була єдиними засобом зв'язку чабана з селом. Спеціальним сигналом він сповіщав, що, наприклад, загубилася вівця, або знайшлася. Особливі звуки інструмента попереджали про небезпеку. Вживалася трембіта і для подання сигналів про початок та закінчення робочого дня. Цей інструмент супроводжував гуцульські обряди і свята. У Карпатах за давньою традицією жодні урочистості не відбувалися без трембіти — цієї, на перший погляд, довгої дерев'яної труби з яворовим мундштуком та нехитрою, здається, навіть спрощеною мелодією. Саме трембіта сповіщала про народження в сім'ї дитини. Поклик цього інструмента припрошує людей на весілля. Трембіта плакала, коли проводжали людину в останню путь.

00000367.JPG

Втримати справжню трембіту доволі важко. Не всі особи чоловічої статі, які фотографувалися з трембітою, змогли як слід її тримати. Що там казати, якщо в школі на фізкультурі є чимало хлопців, які жодного разу не можуть підтягнутися на перекладині!

Гарна та смачна виявилася колиба.
Наш подальший шлях лежав до водоспаду Шипіт. Вийшли подивилися Синевирський перевал- дуже мальовничо.

IMG_8788.jpg

Добре, що забив в навігатор координати водоспаду, в селі Пилипець НЕМАЄ!!!! вказника на таку визначну пам'ятку.
Та в любій країні такі речі відмічають скрізь коричньовими вказниками! Ну як так можна?

13.jpg

Питання риторичне.
Як пише один з туристичних порталів:
один з найкрасивіших водоспадів Закарпаття. Назва водоспаду „Шипіт” походить за його гучне звучання, яке вдалечині чується як шепіт. Вода у водограї спадає численними мальовничими каскадами, зачаровуючи погляди. Шипіт справляє величезне враження. Його води несуть свіжість і прохолоду для тіла, а також спокій та гармонію для душі.
Мусимо погодитися.

IMG_8797.jpg

День закінчувався, треба було ще дістатись Берегового, тому вирушили в дорогу.
Як чарівно виглядають копиці при низькому сонці!!!!

IMG_8790.jpg

Скрізь купували чорниці та суниці, підтримували нелегку дитячу працю.
В Береговому всім рекомендую шикарний недорогий ресторан "Золотий пава".
Висновки.
Без будівництва нормальних доріг не може й мови бути про розвиток туризму в Україні. Але дороги то далеко не все. Інфраструктура: Вказники, туалети, тощо. Жорсткий контроль ДПС за вагою вантажних автомобілів, особливо зерновозів та лісовозів. В любій дорозі можна в спеку поробити коліїї, які потім стануть ямами.
Вирішення питання вивезення сміття в усіх без виключення населених пунктах. Суворе грошове покарання всім, хто забруднює ліси та річки: люди та підприємства.
Ну і приведення наших пам'яток в належний стан.
Просто любіть Україну!


  • 1
Ух,, дочитал наконец-то :)
Как то много всего в одной части , но прикольно , да. В верховине мы были , как и сплавлялись по обоим Черемошам и Тисе. Красиво там , но как то ... В общем не смог бы я там наверное жить ..

Зы.. В журнале глето есть , включая фотки

Погані дороги, зате все недорого. Може статися так, що колись, не знаю коли, їх пороблять, але все буде набагато дорожче. А мені подобається косити траву. Але щоб з дня в день- навряд чи...

Ну деньги субстанция относительная . Если там жить - то и зарабатывать там нало же. Бедновато они там поживают конечно . Хотя не мне судить конечно

А шо ты там за ровер распри читался :) ниче не оторвал ?

ти тоді ще написав, що не знаєш, чи хочеш іще сплавлятися

А вот сплавился бы я еще раз

  • 1
?

Log in

No account? Create an account