Previous Entry Share
8 років без шоу Металліки.... як це?
sandman1975
20180331_170341.jpg

Все-таки Металліка для мене вже понад 30 років є улюбленою бандою. Ні, мабуть не улюбленою, а найулюбленішою з улюблених. Так буде точніше. І довга розлука тільки підтвердить твою любов. Не знаю, може й "разлука мигом пронеслась", а може й ні, не миттю. Так чи інакше, ввечері 31-го березня 2018-го року ми причалапали до Wienner Stadthalle, вже відомого нам по Sabbath. Але я пишу не просто звіти про концерти, для мене все набагато глибше. Кому потрібні не лише сухі фрази й фоточки, гайда під кат, сумно не буде. Рано чи пізно будь-який металіст встане перед вибором: яку групу зробити своєю короночкою? Тобто яка саме з довгого списку улюблених банд стане най-най улюбленішою бандою. Яка? Мені дуже сподобалося, як цей процес описаний в романі про металістів «Хроники Десятого саду» автора з Ужгороду Олексія «Дрозда» Тростянського. А ви ще не читали його книжку???

Obkladinka-1.jpg

Ні??? Тоді негайно купіть та прочитайте. Мені думається, всякому пересічному українському (і не тільки) металхеду не завадить прочитати цей твір. Зв'язатися з автором можна через FB.
Приведу тут цитату.

-Ти вже вирішив, яку банду зробиш своєю коронкою?
-Коронкою?
-Улюблена банда.
-А-а! Ні, я поки ще не думав над цим питанням. Я ще зовсім недавно слухаю метал, щоб вибрати собі якусь одну групу. Припустимо, зробив я вибір на користь Аnthrах, а потім почую щось краще і що буду робити? Кидати? Ні, я поспішати не буду, спочатку збагачу свою скромну скриньку музичних знаннь новими враженнями. Вибір групи, Саня, це як одруження, є любов з першого погляду - йди в загс, немає, краще пройди повз.


В тих хлопців це було так. В моєму випадку можна сміливо заявити, що не я вибрав Металліку своєю короночкою. Це Металліка вибрала мене, щоб я її зробив своєю «короночкою». Як зараз пам’ятаю, це був кінець 1988-го року. Хтось приніс в клас радянську касету МК-60 з папірцем, на якому ручкою було видряпано «Monsters of rock 1988». На цій касеті були: Judas Priest “Ram – it down”, Iron Maiden “Can I play with madness”, Scorpions “Passion Rules the Game”, AC/DC ‘’Heatseaker”, Krokus “Everybody Rocks”, King Diamond “Invisible Guest”, Helloween “Save Us”.
Взагалі, особисто я вважаю 1988-й самим урожайним роком в історії Heavy Metal. Жоден рік не видавав такої кількості офігенних альбомів. Ну ось дивіться,
Якщо говорити про Thrash:
Metallica “…and Justice for All”
Megadeth “ So far, so good, so What?”
Slayer “South of heaven”
Anthrax “State of euphoria”
Testament “The New Order”, кожен з цих альбомів - шедевральний, як на мене.
Якщо говорити про просто Heavy Metal:
Iron Maiden випустили в 1988-му мій улюблений “Seventh son of seventh son”, Helloween дали під сраку другою частиною «Ключів», Manowar народив свій найкращий, просто ох….ий «Kings of Metal», King Diamond дали «Them», Blind Guardian видали просто вбивчий дебютник «Battalions of fear», Judas Priest дали «Ram it Down», Ozzy записав «No rest wor the wicked», Scorpions «Savage amusement», Krokus «Heart Attack», Scanner “Hypertrace”, Angel Dust “To dust you will decay”, бажаючі можуть доповнити мого списка.
Так от, на тій касеті була ONE Металліки. З самого початку мене та моїх друганів зацепили звуки далекого бою, якісь викрики і потім прості гітарні акорди «тим-дим-тим-дим». Пам’ятаю навіть, що в нас були спроби ставити цю пісню на шкільних вечорах в якості «мєдляка», красивий вступ натякав на якісь соплі та бажання покружляти з дівчиною та досхочу попритулятися до неї, щоб потім під час сну під ранок зловити поллюцію. Але наші дівчата вже на першому приспіві
Hold my breath as I wish for death
Oh please God, wake me
розуміли, що ми їх розвели, ніяких соплів не буде, ображені тікали від нас та сідали на лавки. А ми зображали гру на гітарах та черепотряску. В цьому була магія. Кліп ONE я побачив через декілька років, так як там вони трясуть бошками, я не бачив в жодному їх кліпі чи концерті, а ми ніби знали як саме треба трясти. Хоча не бачили жодного виступу метал-банди. Ні в запису ні наживо. І ми трясли, трясли , трясли. На очах в шкільної адміністрації, яка тоді потроху вже лояльніше ставилася до нашої субкультури, але при кожній нагоді спробувала промити нам мізки. Ми трясли під звуки гітар з барабанами, які імітували кулеметні черги.
Darkness
Imprisoning me
All that I see
Absolute horror
I cannot live
I cannot die
Trapped in myself
Body my holding cell

Landmine
Has taken my sight
Taken my speech
Taken my hearing
Taken my arms
Taken my legs
Taken my soul
Left me with life in hell

Наші однокласниці та деякі однокласники, які слухали різне гівно, дивилися на нас як на придурків, але нам було до лампочки.
Трохи згодом трапився Сергій Судак, в якого був югославський вініл “…and Justice for All”, він дав мені переписати текст з текстових вкладинок. Я сів і ручкою в зошит переписав за годину тексти всіх пісень цього великого альбому. Про що йшлося в ONE, я таким чином дізнався ще в 1989-му. Текст пісні написаний під враженням від прочитаного Хетфілдом роману Далтона Трамбо «Джонні взяв рушницю» (Johnny Got His Gun), що розповідає історію солдата Першої світової війни, що підірвався на міні і втратив кінцівки і органи почуттів, але тим не менше продовжує біологічно жити і зберіг здатність мислити в таких умовах. В «One» перед слухачем постають уявні кошмарні картини і відчуття людини, що потрапила в аналогічну ситуацію - ще однією з жертв безглуздих воєн. Я переписав ручкою не тільки тексти а й слова подяки туровій команді. Там були такі слова:
«If we had to thank all the FUCKERS who have been cool to us in the 2 ½ years since “puppets” і таке інше. В кінці було : So here is a `FUCK YEAH` to our friends, families, drinking partners and bands we`ve toured with.
You know who you are!!!
Шкільних знаннь англійської та радянського словника вистачило на примітивний переклад текстів. Але слова FUCK в словнику не було, це в великих містах діти завдяки відеосалонам вже знали що це означало, в 1989-му в Корсуні ніхто не знав цього слова. І взагалі переклад був таким, що до пуття про що мова в текстах Металліки було не до кінця зрозуміло. Як кмітливий та допитливий учень, я пішов з тими текстами, переписаними в зошит, до Асі Юхимівни, училки з англійської. Вона дуже зраділа, що я прийшов до неї з таким проханням. Але з кожною новою строфою її брови все більше хмурилися. Коли я попросив її сказати що означає `FUCK YEAH`, вона прикинулася дурочкою, та сказала, що я мабуть невірно переписав з оригіналу. Про зміст пісень вона сказала, щоб я взагалі припинив слухати таку музику, що означало лише одне – її треба слухати!!! Пізніше хтось дав переписати “Master of Puppets”, і питання “короночки» було назавжди вирішене. На п’єдесталі в номінації найкращого метал-альбому і найкращої пісні особисто для мене перше місце займе однозначно «Master of Puppets». Без варіантів. Ну і звичайно, Металліка, як автор шедевру. Тест цієї пісні також запилячили в «Ровеснику». Це все відбувалося завдяки покійному Сергію Кастальському. Його (текст) я теж перекладав. «Проміс онлі лайз» - так ми переговорювалися між собою. Тексти пісень Металліки ми з Олегом Япієвим наносили на всіх партах, де тільки могли. В нас була однокласниця Леся Черниш, яка трохи нагадувала кольором волосся та деякими рисами обличчя Хетфілда в юності, Олег Япієв дав їй ім’я Металліка. Так ми до неї й зверталися декілька років. Вона не заперечувала. Трохи згодом в нас з’явився "The $5.98 E.P.: Garage Days Re-Revisited". Його ми слухали, коли прогулювали заняття в профцентрі. Потім я послухав Ride the Lightning та Kill`em All. Це ще більше прикувало мене до Метли. Потім я поступив в універ і якраз тоді вийшов чорний альбом з красномовною назвою «Metallica». Скажу чесно, його я люблю менше ніж попередні чотири альбоми. Мабуть за більш комерційне звучання. Але таке звучання та наявність там двох медляків збільшила кількість фанів в десятки разів. Дівчата теж стали ходити на Металліку. В колгоспі, куди нас студентів запроторили одразу після вступу, завдяки "Nothing Else Matters", я познайомився з Денискою, він награвав її на гітарі вечорами. Тьолочки не оцінили тоді чомусь, їм більше подобалися різні там "Что-то там єщьйо тра-ля-ля-ля", та й ... з ними. Потім я профукав концерт в Тушино. Я знав про нього, але чомусь навіть теоретична можливість туди потрапити не розглядалася. Часто чую від багатьох людей, з якими спілкуюся: «Для мене Металліка померла після 1991-го року. Все, що вони випустили згодом – унилоє говно!» «Померла, як і Мейден після 1992-го». Не знаю як там хто, Металліка була зі мною завжди, де б я не був. В кімнаті гуртожитку, де я жив разом з пацанами, з якими навчався, завжди були мої касети з Металлікою. Касети та диски були в усіх машинах, на яких я їздив, якщо там була музика. Вдома чи на роботі завжди знаходилися записи Метли. Навіть дружина з моменту знайомства та мої діти, ще до народження і особливо одразу після нього слухали пісні Металліки. «Load» “Reload» - гарні альбоми. Не такі класні як попередні, але я ніколи не віднесу їх як до невдалих. Концерт в Києві 1999-го показав нам, що Металліка – вона в досяжності, варто тільки сильно захотіти. Трохи підозрілий мені лише «ST. Anger”, на думку Дениски, я його просто не зрозумів. Можливо, він мені зайде років через 20. Потім була Металліка в Москві в 2007-му. Сет був класний тим, що рік тому відзначали 20 років Master of Puppets і тому грали його майже цілком. Були спіймані медіатори. Доречі, Orion наживо я почув лише тоді. Потім був Пітер 2008-го, жорстка критика Дениски на адресу Л.У. і зустріч з Хетфілдом та його Family в Петергофі на другий день після концерту.

14 (1).jpg

Він зашифрований в клітчастій сорочці прогулювався собі з дружиною та трьома дітьми і натрапив на нас - українських фанів, які шукали де похмелитися. Ще був з ними типок ,схожий на охоронця. В фотці відмовив і втік. Ганятися ми за ним не стали - нехай людина відпочине. Зробили пару папарацистих гівнофоток.

14 (2).jpg

“Death magnetic” я зустрів на тверду четвірку. Три- чотири пісні гарних там є. Поганим його я точно не можу назвати. Потім в 2010-му була знову Москва та Бухарест з треш-метал четвіркою. Кому цікаво, ці матеріали є на самому початку мого журналу. П’ять відвіданих шоу Металліки тільки придавали впевненості, що короночка завжди за Метлою. Друзі побували на концерті в Белграді 8 травня 2012-го, з технічних причин, я не потрапив туди. Розповідали, що концерт був суперовий. Хоча концерти в Європі в Метли були щороку, ми до них не діставалися. І таким чином, для мене цілі 8 років пройшли без шоу Металліки. Треба було радикально змінити цю ситуацію.
Квитки ми взяли 24 березня 2017-го на концерт в вже відомому нам Wienner Stadthalle, який мав відбутися більш чим через рік 31-го березня 2018-го.
Традиційний пивний симпозіум ми провели в місці, ставшим для нас тепер вже ледве не сакральним. Зробили кадр на пам'ять. Фоткали наші юні співвітчизниці, які здивовано від нас взнали, що Металліка виступить саме сьогодні.

20180331_170341.jpg

Провідали останній притулок Едіка.

20180331_171506.jpg

20180331_171442.jpg

Так як ми поселилися в безпосередній близкості від Штадтхалле, то присутність характерних особистостей на районі відчули ледве не зранку. Особистості проводили серйозну підготовку.

20180331_182313(1).jpg

20180331_182255.jpg


Ми не встигли на door open, через ремонт не ходила частина трамвайних маршрутів, швиденько покупили мерч, та пішли займати місця.

Ще зранку Металліка рапортувала на своїй сторінці в FB, що сцену в Штадтхалле вже зібрано.

00000585.JPG

Фан- зона була на 3/4 заповнена, але ми просунулися в четвертий ряд і встали якраз перед сходами, по яким вийдуть Хетфілд з компанією. Народ зібрався тематичний, переважало покоління 30+, але було чимало й молоді, багато хто прийшов з дітьми, як я, деякі з маленькими дітьми. Значить, Металліка за 35 років виховала .....(скільки, як ви вважаєте?) поколіннь своїх фанів. Ще запам'яталася трибуна для жлобів. В Одесі б вони поприходили б на Металліку в норкових шубах серед літа та з брюліками. Ці теж не поспішали займати свої місця, мабуть і хавч їм поприносили. Ніколи не розумів людей, які сидять і жруть на рок-концерті (не на фестивалі) під час виступу класної банди. Хочеш їсти - сходи поїж. WTF???

00000554.JPG

Праворуч від нас розташувалася трійця хорватів, які налягали на міцний алкоголь. В пригоді нам стала Вакенська фляга, яку Сергій передбачливо прихватив, не забувши наповнити її шотландською рідиною.

20180331_191727.jpg

00000552.JPG

Ми спокійно дочекалися Kvelertak, чуваків, які грали малозрозумілу музику, вокаліст вийшов з опудалом сови на голові.

20180331_192941.jpg

00000550.JPG

Як я помітив ще в Москві в 2007-му, коли Металліку розігрівали HIM, звукачі навмисно роблять звук розігріваючих груп завідомо гіршим, щоб вступ основної банди яскраво контрастував з розігрівом, не був винятком і цей концерт. Чуваки відіграли та пішли. Команда техніків міняла на сцені все, навіть покриття!!!

20180331_201435.jpg

20180331_201053.jpg

Один з техніків протер дезрозчином всі 7 чи 8 мікрофонів. Як було заявлено, Металліка малася вийти в 20.45, в 20.52 для Л.У. винесли пластикову склянку води, і лише в 20.56 заграла музика з фільму Серджіо Леоне про хороших, поганих та злих хлопців. Всі закричали, замахали руками, фанзона прийшла в рух, ну й ми не забарилися - змінили четвертий ряд на другий та третій. Як то кажуть "вопрос стоял об уплотнєнії". Після "Екстазу золота" заграла фонограма вступу Hardwired, потім Л.У. зайняв своє місце, на арену тихенько в темряві вийшли ще троє хорсеменів і в певний момент спалахнуло світло і фонограма перейшла в живе виконання Hardwired. Натовп був в захваті - на арені були наші кумири. Всі попіднімали свої мобілки щоб зняти гівновідео. Згадався Паша зі своїм постом "каждый долбоеб должен снять концерт Металлики на телефон". Хетфілд співав по куплету біля кожного з мікрофонів, щоб кожному хто прийшов дісталася своя частинка Металліки.

00000559.JPG

00000558.JPG

00000556.JPG

Коли відшмалили Hardwired, Л.У. дав команду барабанному техніку принести нові палички. Це був теж елемент шоу - Л.У. мастак на такі штуки. І так було на кожній пісні. На кожну пісню - нові палички. Є серед нас його непримиримі та безкомпромісні критики, гадаю, нарахували принаймі два десятки разі за концерт, коли він не попав, налажав, але ми - не музиканти, ми нічого цього не чуємо. За все, що зробив цей тенисист з Данії, йому багато що можна пробачити. Саме завдяки йому Металліка - це METALLICA, а не якісь The Recycler чи Leather Charm, це саме він стибрив назву у Рона Куінтани. Хочу вас всіх спитати, а чи мали б якісь The Recycler хоча б 10% того шаленого успіху, який є в Металліки??? Коли за рік одні солд аути??? Я вважаю, що ні.
Тур був на підтримку Hardwired…To Self-Destruct. Чув багато різних відгуків, в тому числі від тих для кого Металліка померла після 1991-го. Особисто я вважаю цей альбом офігенним. Він не відпускає тебе з першої до останньої пісні. Навіть мені малозрозуміле виконання з Леді Гагою не заважає. Новий альбом Металіки чекали цілих 8 років. Чекали ... і ненавиділи. Cудіть самі: щорічні обіцянки випустити альбом в "найближчі місяці", запаморочливі (своєї сміховинною пафосністю) запевнення про "більш 700 риффів для нового альбому", потім була заява Хетфілда про те, що вони, виявляється, весь цей час "навіть не починали "роботу над альбомом, і, як вишенька на торті, топова історія про втрату Кірком Хемметом свого нещасливого айфону з тими самими хваленими 700-ми риффами. Здавалося б, все, далі вже їхати нікуди. У той час як інші групи спокійно і без зайвої метушні представляли досвідченій публіці свої нові роботи, Металіка продовжувала займатися якоюсь нісенітницею. І коли все вже думали, що вихід альбому знову відкладається на невизначений термін, Метла несподівано заявила: альбом-таки вийде в другій половині 2016- го року, що, власне кажучи, і підтвердилося 18 листопада. Hardwired - це чудова швидка та агресивна відкривашка як альбому, так і концерту, не дивно, що її виконали першою.

We're so fucked,
Shit outta luck,
Hardwired to self-destruct.

Сет був таким:

Hardwired
Atlas, Rise!
Seek and Destroy
Through the Never
Fade to Black
Now That We're Dead
Confusion
For Whom the Bell Tolls
Halo On Fire
Breadfan
The Memory Remains
Moth Into Flame
Sad But True
One
Master of Puppets

Encore

Spit Out The Bone
Nothing Else Matters
Enter Sandman

00000583.JPG

Логічно, що другою була Atlas, Rise! В пісні висміюються люди-Атланти, які взяли на себе занадто багато (під цим можна навіть музичних і диванних критиків розуміти, а також різних "експертів", яких розвелося як гівна).



How does it feel on your own?
Bound by the world all alone
Crushed under heavy skies
Crushed under heavy skies

Atlas, Rise!

00000566.JPG

00000561.JPG

00000557.JPG

За атлантами Хетфілд привітався, нагадав людям, що ми всі - METALLICA FAMILY, що ми - живі і з нами все добре, що це - тур на підтримку Hardwired…To Self-Destruct. За цим Л.У. в своїй манері двічі врізав по барабанах та вскочив, щоб ми без нього робили?

00000576.JPG

00000573.JPG

Полилася Seek and Destroy, колись її грали останньою, випускали величезні чорні кулі. Зараз кулі пускають ледве не всі серйозні групи. Коли закінчилася швидка частина, Роб Трухільйо досхочу потанцював зі своєю басухою.

00000569.JPG

Through the Never- я довго не міг зрозуміти, яку пісню грають. Хетфілд затягнув якусь ноту, а Л.У. влупив раз по барабанах, розвівши потім руками. Так вони зробили декілька раз, лише коли награлися, Хет заграв ведучий рифф Through the Never, швидкого бойовика з чорного альбому.

20180331_211921.jpg

20180331_211917.jpg

20180331_211835.jpg

20180331_211756.jpg

NNNNNNNNever!!!! -проревів Хетфілд в фіналі.

Fade to Black - її виконують ледве не на кожному концерті, ну що сказати - шедевр!!!

20180331_222402.jpg

20180331_215138.jpg

Над ареною були підвішені з півсотні кубів, на гранях яких були екрани, на яких демонструвалися відеоряди.

00000580.JPG

00000572.JPG

00000570.JPG

В самі куби були вмонтовані прожектори. Це було схоже на ідею з гробами в турі на підтримку Death Magnetic. Коли бачиш таке, розумієш, що Металліка сьогодні - не лише четвірка музикантів, а ще й дуже успішний бізнес-проект. Так-так, та сама "машина по заколачіванію бабла", про яку постійно говорять в інтернетах. Дивишся на те як все злагоджено працює, як змінюються відеоряди, як працює світло. На думку йде лише одне слово: ФІРМА!!! З наголосом на "А". Назвіть мені ще одну групу, в якої наскільки інформативний сайт, де можна подивитися всі попередні шоу з фотками в гарній якості з сет-лістами та купою додаткової інформації. За купу років!!! А мерч в них який??? Вкотре вони виступають в Відні??? Чому солд аут? Тому що до класної музики та професіоналізму додається класний менеджмент, логістика, все працює немов годинник. Скільки б на них не лили б бруду в інтернеті, їх шоу завжди будуть проходити з солд аутами ще на старті продажу. Тому всі, хто хоче на Металліку - завжди вирішуйте все дуже швидко!!! Металліка по праву заслуговує бути моєю "короночкою".
Далі були знову пісні з Hardwired…To Self-Destruct. Хетфілд неодноразово питав в людей, чи до вподоби їм новий альбом. В відповідь ревіло Yeeeeeaaaaaaah!!!!!!!!!!
Now That We're Dead запам'яталася грою Л.У. коли там переливаються барабани. Відеоряд зображав коллаж з обличчь металліківців з обкладинки нового альбому. Ближче до кінця пісні з арени виїхали догори куби, в які були вмонтовані барабани і всі музиканти почали зображати учасників Sepultura часів альбому Roots, принаймі в мене були такі ассоціації.

20180331_213607.jpg

Потім хорсемени взялися за свої інструменти і продовжили нарізати Now That We're Dead, це було блискуче. Дуже класна знахідка.
Confusion- її вступ де в чому нагадує мені вступ Creeping Death, а потім ведучий рифф "тим-дидим-тимдидим". Хетфілд дуже старався, та й взагалі вся банда. Ця сумна пісня - про синдром посттравматичного стресу у людей, які пережили якусь страшну подію в своєму житті, в даному випадку - війну.
Father, please come home!
Shell shocked all I've known!
Father, please come home! - з гіркотою вигукував Джеймс Хетфілд.

00000564.JPG

00000563.JPG

Що я можу сказати про виконання For Whom the Bell Tolls??? - Нічого, це просто шедевр на всі часи. Доречі, саме через цю шедевральну пісню я в свій час прочитав одноіменний роман Ернеста Хемінгуея. В пісні розповідається про кульмінаційний епізод з цього роману. Мова йде про долю п'яти республіканських партизанів в ході Громадянської війни в Іспанії, які намагалися врятуватися від фалангістів, але на пагорбі потрапили в оточення і були знищені ворожим літаком. Прочитайте, хто не читав.
Наступною була Halo On Fire. Деякі люди відносять її до так званого "малоізвєстного". Як на мене - це найкраща пісня з альбому Hardwired…To Self-Destruct. Там йдеться про спокусу, спокусу пороком і страх перед темрявою. Сюжет кліпу - про обізнану в бойових мистецтвах дівчину, яка раз від разу повертається на арену для боїв, щоб перемогти всіх своїх суперників, незважаючи на біль і каліцтва. На тій же самій арені виступає і сама Metallica, тим самим як би проводячи певну паралель. А ще в цьому кліпі дуже тепло показані взаємини групи і її фанатів, які оточують "арену", танцюють і підспівують вокалісту, а в кінці піднімають бурю овацій і обіймають його.



Я часто слухаю Halo On Fire, особливо після концерту.

Потім вийшли Роб з Кірком і залабали Rock Me Amadeus.



Потім я прочитав, що це пісня австрійського виконавця Фалько, яку він записав на хвилі мегапопулярного фільму Мілоша Формана "Амадей". Пісня також стала світовим хітом. У 1985 році магістратом міста Відень Фалько було присуджено звання Почесного жителя міста. Він став наймолодшою людиною, хто був удостоєний цієї честі. Австріяки масово підспівували та аплодували. Взагалі, в цьому турі на кожному концерті Роб з Кірком виконують якісь хіти, пов'язані з містом або країною, де відбувається концерт. Наприклад, в Кьольні вони виконали 10 kleine Jägermeister німецької панк-рок групи Die Toten Hosen, в Гамбурзі 'Into the Arena/Rock Bottom', яка належить групі Майкла Шенкера, в Лондоні Ace of Spades, в Турині 'C'è chi dice no, в Мангеймі, хто б міг подумати, вшанували Скорпіонів 'Rock You Like a Hurricane', а в Женеві виконали 'Procreation of the Wicked'найвідомішої швейцарської групи Celtic Frost, чим остаточно мене розірвали. В мене до Вас Питання: якщо колись Металліка ще (після 1999-го) виступить в нашій країні, уявіть, що така можливість теоретично існує, яку пісню б обрали Роб з Кірком для виконання? Може "Щедрик" Леонтовича? А може "Ой у вишневому саду?"
'Rock Me Amadeus' перейшло в соло Кліффа Бертона Anesthesia (Pulling Teeth). Металліка часто вшановує пам'ять Кліффа Бертона. Цей соляк часто можна почути на концертах. На концерті в Москві в 2007-му, коли завершили грати "Orion", Джеймс підвів руки до неба і звернувся до Кліффа, зі словами типу, ти все бачиш, і я гадаю, те, що ти бачиш, тобі подобається. А на бонусному диску, який йде до боксу Hardwired…To Self-Destruct є декілька концертних треків. Після завершення Ride the Lightning Хетфілд кричить декілька раз в мікрофон: "Did you hear us, Cliff???!!!" Це було зворушливо.


20180331_215631.jpg

Коли Роб відіграв, на сцену піднялися всі музиканти і Хетфілд відрекомендував Роба Трухільйо. Далі був кавер на Breadfan групи Budgie, яку я почав слухати завдяки Металліці. Вона, доречі, була першою піснею на київському концерті в 1999-му. Взагалі, вони своїми записами з каверами примусили своїх фанів збагатити свої вподобання. Я, наприклад, до "The $5.98 E.P.: Garage Days Re-Revisited" не знав про існування цих класних, але маловідомих груп, які дуже вплинули на Металліку. І на кожному концерті, яка правило, звучить хоча б одна з кавер-версій. А «When a Blind Man Cries» в їхньому виконанні взагалі розірвала мене, я вже мовчу про «Whiskey in the Jar».
Наступною була The Memory Remains. Це взагалі наша сімейна пісня. Справа в тім, що її виконували в Києві в 1999-му і коли народ вже розходився одна дівчина наспівувала приспів "Нанарара - рарара", вона ж потім дещо сказала, я процитую її в кінці свого оповідання. А свого сина Пашу я взагалі колихав під Reload, в тому числі й під The Memory Remains.
Fortune, fame,
Mirror vain
Gone insane, Тут Хетфілд дав висловитися фанам і на словах
But the memory remains

з арени догори вирвалися чотири величезних язики полум'я

00000581.JPG

00000571.JPG

And can't the band play on,
Just listen, they play my song
Ash to ash, dust to dust,
Fade to black

Fortune, fame, mirror vain, gone insane
Fortune, fame, mirror vain, gone insane
Dance, little tin goddess

Drift away, fade away,
Little tin goddess
Ash to ash, dust to dust
Fade to black

Dance, little tin goddess, dance
Say yes - at least say hello


Reload- ох....ий альбом, щоб мені хто не казав. Мені завжди було цікаво, про що йдеться в класних піснях Металліки. Ставши вже відомим музикантом, Хетфілд нарешті замислюється про такі речі, як слава і багатство, приходячи до висновку, що вони минущі, а ось головне - щоб після людини залишалася пам'ять про її добрі справи. Джерелом натхнення, як стверджують, стала кінокартина «Бульвар Сансет» 1950 р в якій забута всіма актриса божеволіє і вважає себе знову знаменитою. Зауважте, до речі, згадка в тексті назви старого хіта «Fade to Black» - того самого, де ліричному героєві дуже не хотілося жити. Тут цей кіношний термін підходить ще більше. В середині з'являється голос 50-річної Меріан Фейтфул, британської поп-співачки 60-х, колишньої коханки Міка Джаггера; від нього морозом продирає по шкірі, не дивлячись на те, що співає вона всього лише «на-на-на». (Я зараз про альбомну версію цієї пісні) Доречі, Металліка вперше на запис запросила гостя. Пронизливо звучить соло, а закінчується композиція знову голосом Меріан, спочатку під металеву музику, а потім начебто під шарманку. Вона продовжує співати «на-на-на», що переходять в «ра-ра-ра», а також вимовляє фразу, взяту з улюбленого нею фільму «Невдахи» (The Misfits): «Скажи« так ». Принаймі, скажи "привіт" ». Ця картина була останньою з Мерилін Монро, а ці слова були останньою її реплікою на екрані. А так взагалі, це все "малоізвєстноє".
Потім Металліка зупинилася і Джеймс разом з Кірком стали диригувати, як фанам співати "нанарара" Це продовжувалося з хвилину. Було зворушливо. Хетфілд під шумок змінив гітару, а Л.У. - в черговий раз палички.
Moth Into Flame. Перед нею Хетфілд знову давай розпитувати людей, чи до вподоби їм новий альбом і яка в них favorite song. Moth Into Flame- вигукували фани. My too - сказав Джеймс Хетфілд. І додав, що ця пісня про Flame. People want flame. Металліка зняла класний кліп, як на мене. З малопотужними лампочками, метеликом та раритетним зомбоящиком. Для чого їм було знімати ще кліпець з Леді Гагою, я не зрозумів. Передбачаю, що в коментах пройдуться по моєму відношенню до цієї витівки. Хоча хто ми такі, щоб їх судити. Захотять, запишуть пісню хоч з Адель чи Шаде.



Пісня мені де в чому нагадала Disposable Heroes, коли починається швидка частина. Вона класна. Хоча особисто мій фаворит - Halo On Fire. Одразу після яскраво красивого вступу на кубах-екранах загорілися неонові реклами. Flame- він таки flame. А потім вгору почали здійматися десятки якщо не сотні мініатюрних дронів, в кожен з яких був вмонтований ліхтарик - так вони зобразили метеликів. "Метелики", підкоряючись программі, кружляли красиво над ареною. Це було грандіозно. Нічого подібного раніше ми не бачили. З неонових вивісок зображених на кубах-екранах запам'яталася "Шаурма "Алі-Баба"" російською мовою. Згадався альбом Iron Maiden "Somewhere in Time", на обкладинці якого серед вивісок є одна маленька російською мовою "Кефир". Знавці так і звуть цей альбом "Кефір". На фінальних аккордах дрони-метелики посідали на арену.

00000575.JPG

00000574.JPG

Наступна була Sad But True. Хетфілд видав красиву промову про те скільки поколіннь фанів виросли разом з Металлікою і це не припиняє його вражати. (Згадалося одне його недавнішнє інтервью, де він розповідав про Тушино - 1991, як йому казали фани, що завдяки текстам Металліки вивчили англійську мову. Він тоді посоромився сказати, що в школі мав незадовільні оцінки з англійської) Казав про те, що вони щасливі тим, що вже 37 років поспіль займаються улюбленою справою і їх справа приносить радість людям.

00000578.JPG

00000579.JPG

00000577.JPG

Сказав, що бачить всіх людей на концерті, старих і юних, показав пальцем на Л.У., сказав що він realy old. В першому ряду з протилежної від нас сторони він побачив дівчинку і спитав, скільки їй років. 11- відповіла вона. "11, і ти вже на шоу Металліки!" - сказав він. "А ти її мама?" спитав він в жінки, яка стояла поруч. "В тебе класні батьки!!!" - батько також стояв поруч. Тут решта четвірки хорсеменів також підійшла до людей, які всією родиною прийшли на концерт.
-Do you want heavy???!!!
-YEAH!!!!
Metallica will give you heavy Metal!!! - проскрипів Хетфілд і Л.У. почав бити по тарілкам. Sad But True почалося. що сказати, Sad But True воно і є Sad But True. ФІРМА!!!
Прийшов час ONE. На екранах - кубах почали показувати уривки з фільму "Джонні взяв рушницю", в дінаміки лилися репліки, почулися звуки жорстокого бою. Потім все раптово стихло і секунд 20 нічого не відбувалося, на сцені була темрява. І почалося "тим-дим-тимдим", один прожектор висвітив Хетфілда, а після того як вступив Кірк, другий прожектор посвітив на нього. В кожному турі вони придумують щось новеньке. На кубах- екранах показували документальні кадри про Першу світову. Металліка зняла величезну кількість кліпів, але для мене самий класний - самий перший ONE, знятий на якомусь закинутому складі. Ви тільки подивіться, як вони трясуть тут черепами!!!



One без паузи перейшла в Master of puppets. Я обожнюю такі ходи. Щеб крутіше було б, якщо б зіграли Батарею, а вона б перейшла в Мастер. Як тут не згадати п'янючого Олежку Костригіна, який повчав нас:" Пацани, єслі ви нє хаваєтє простую Батарєю, Вас захаваєт Мастер!!!"
Про те, що відбувалося на сцені під час виконання швидких частин найкращої на всі часи пісні Металліки, сказати нічого не можу, я її всю протряс черепом. Ті, хто були поруч, були змушені також трясти.
Всі співали, так відбувається на кожному концерті:

Come crawling faster
Obey your Master
Your life burns faster
Obey your Master
Master
Master of Puppets I'm pulling your strings
Twisting your mind and smashing your dreams
Blinded by me, you can't see a thing
Just call my name, 'cause I'll hear you scream
Master
Master
Just call my name, 'cause I'll hear you scream
Master
Master

Під кінець Хетфілд примусив всіх кричати Хей, Хей, Хей. А потім розреготався і завершив. Ну що може бути крутіше???

Музиканти "попрощалися" та пішли. Скоро почали постукувати барабани з "фанери", так продовжувалося доволі довго, потім спалахнуло полум'я і врізали
"Spit Out The Bone "- найшвидшу пісня на новому альбомі і одну з найбільш виразних. Явний реверанс в сторону класичних" Battery "," Damage, Inc. " та інших. Текст - про світ, де перемогли технології, де людина, яка бездумно проводила весь свій час з різними гаджетами, назавжди знищена машинами, які сама ж і створила. Тема стара як світ, але до сих пір надзвичайно актуальна, чи не так? Коротше, Скайнет рулить!!! Взагалі, мене новий альбом дуже сильно порадував. Деякі трешери, які слухають Thrash лише заради угару та енергії, можливо, мене затюкають, але я поставив би новому альбому вісім з десяти. Навіть вісім з половиною. Якщо Мастер - 10 з 10. Під Spit Out The Bone я дико угорів, ну і Паша мій разом зі мною. А що ще треба робити на концерті Металліки, га???

20180331_225824.jpg

20180331_225737.jpg

Після такої надшвидкої пісні Л.У. підвівся та пішов в народ, він видав промову про те, що Металліка вперше приїхала до Австрії майже 30 років тому. Трапилося це 11 вересня 1991-го року в рамках фестивалю Monsters of Rock разом з AC/DC.
Я дуже сильно люблю Nothing Else Matters, це дійсно красива балада. Але....я б її нафіг викинув би з сету. Під час її виконання я згадував Пітер 2008 і свого дружбана Пашу. Під кінець Хетфілд показав медіатор, зроблений саме для цього концерту. Я не знаю іншої групи, яка б замовила медіки для кожного концерту свої.
Закінчували піснею про пісочну людину. Enter sandman він і є enter sandman. Як закінчили, ще з хвилин 7 розкидували медіатори. Особливо старалися Роб з Кірком, вони були як ті "сєятєлі, разбрасивающіє облігаціі виігришного займа" з "12 стільців". Тут дві сторони медалі. З однієї сторони приємно, що ти, купивши квитка в фанзону майже гарантовано отримаєш сувенір, але з іншого боку, медіатор, здобутий таким чином, втрачає свою екслюзивну, трофейну цінність. В мене є вже вісім медіаторів Металліки, здобуті на різних концертах. Особливо дорогий мені медіатор з туру, який відзначав 20-річчя мого улюбленого альбому Master of puppets.
12.jpg

11.jpg

За нього мені реально довелося воювати. Л.У. дефілював по арені зі своїми паличками. Тут типок, який стояв в першому ряду в нашому секторі, розтягнув плакат, на якому було написано, що він вже на 15-му шоу Металліки і в нього досі нема палички. Дорогий Ларс, виправ цю ситуацію. Л.У. підійшов, перепитав, що НАСПРАВДІ? Не брешеш? Той сказав: ТАК! Л.У. сходив до себе і приніс особисто цьому типку паличку. Ух!!!

00000584.JPG

Я цілком задоволений новим альбомом, він виконав всі мої сподівання. Хоча Thrash там не так і багато, Металліка ще з 1991-го відійшла від канонів, але альбом все одно класний. І шоу - суперове!!! Хоча не було Creeping Death, Harvester of sorrow. Радий, що в мене з моїм сином Пашою, з'явилося багато нових спільних інтересів, пов'язаних з Heavy Metal.

00000582.JPG

20180331_232204.jpg

Виходячи з Штадхалле, згадав слова, які почув від дівчини після київського концерту в 1999-му «Єсть в жизні двє вєщі: ОРГАЗМ і концерт Металлікі» Не можу з нею не погодитися…..

Сергію особиста подяка за компанію, придбані квитки та наданий фотоматеріал.

  • 1
Я думаю, це ті хто були на meet&greet, в них же окрім зустрічі і ранній вхід, тому вони в першому ряду. Так. коли в місті більше одного концерта - сет змінюють. Тому, якщо є можливість, треба йти на обидва:)))))

  • 1
?

Log in

No account? Create an account