Висловлюю подяку за наданий фото та відеоматеріал Жені, Славі та Юрі, Льоні та Глібу, Сергію, Дімі та Олегу. Окреме спасибі Сергію, що зібрав його до купи!
Окрема подяка Паші за допомогу в організації саме такої подорожі.
Кисельову подяка за харизму та неабияке почуття гумору. Жені- за порятунок з редуктором та інше.
Сергію з Одеси подяка за наданий інвентар.
Всім подяка за чудову компанію!
Вибачте, може я вже занадто зосереджуюся на усяких дрібних подробицях, але в мене є причини, чому я роблю саме так,- через яких- небудь 20 років, коли в нас будуть онуки, а в деяких і правнуки, ми будемо їм розповідати ІСТОРІЇ (REAL STORIES- це по-мановарськи), у кожного реального діда мають бути свої ріал сторі, як були в наших дідів а наша пам'ять підітре майже все крім головного, що ми там були, ми їх бачили, ми їх слухали, нехай цей текст з фотографіями буде усім нам конспектом, який ми пробіжимо очима перед розповіддю...
Не втомилися??? Ну я про Пратер.
На всіх деталях на тому колесі відчувається наліт часу, я в захваті від таких штук.
А кабіни, то взагалі...
Виявилося, що там є і віп-кабіни, де накриють стола, будете кататися, пити смачне прохолодне шампанське. Можна й пропозицію зробити... ну.... там. Коротше, ви зрозуміли мене. Причому, поки хвилин 10 накривають стіл в віп-кабіні, ти висиш зверху та спокійно дивишся на чудове місто. Причому зверху є фотографії 100-річної давнини, а ти дивишся, як воно зараз.
Поки ми каталися, літній гарячий австріяк прийнявся клеїти повненьку американочку, причому англійською він володів не гірше неї. Американочка ніби відповідала на його залицяння. Але ми всю малину зіпсували.
Ми тихенько з Женею говорили про це, вона української не розуміла, але наша міміка нас видавала. Коли катання закінчилося, американочка увімкнула підвищену передачу, обганяючи нас на виході кинула нам : "He is old man!"
Як ми зрозуміли, це колесо- чарівне, і не хотів би, так трапиться з тобою там романтична історія, як тільки один підеш кататися.
Загулялися ми там до півночі. Пили пиво, кафе вже зачинилося, ми розрахувалися та взяли отакрінгера ще вперед, сиділи та дивилися на шикарний парк.
Наступний день був дуже відповідальним.
Ми мали зробити всі закупки в трьох місцях, прибути на базу, розрахуватися там за всіх, вигрузитися, почати готувати обід чи вечерю, а Женя ще мав поїхати забрати Пашу в містечку Wels в яких-небудь 100 км від бази.
В 8.30 ми вже були на базарі. За допомогою Ярослава купили м'ясо та овочі, в Ярослава взяли чудові оливки.
Ось ця чудова людина поруч з нами. Будете в Відні, зайдіть на Нашмаркт, Ярослава ви зможете знайти по вивісці DR-FALAFEL http://dr-falafel.at/start.html
в нього справді гарний товар, він вам підкаже, де що гарне продається на Нашмаркті.
На базар ми поїхали трамваєм, часу розбиратися з парковочними талонами в нас не було, швидко там скупилися і бігом назад, все закидали в біленького, виселилися з отелю, заправилися та поїхали до супермаркету, де добрали пива та того, що не знайшли на базарі.
Коли перекладалися, розбили два отакрінгера- ледь не плакали. Коли від'їхали вже кілометрів 8 від отелю, нас тиркнуло: "Сало!!!" Ми забули сало в отелі, де попросили на рецепшні покласти його в холодильник.
Паша просто писав з Німеччини та просив привезти гарного нашого сала. Повернулися, втратили хвилин 40. Молодиця на рецепшні сипала голову попілом, вона теж за нього забула.
З-за цих обставин прибути на базу в 13.00 ніяк не виходило.
Але нічого. Під Back in Black ми прочесали 230 км автобанами, за 8 км до з'їзду з дороги А9 бачили ешелон вагонів 60 зі джипами. За весь час в Відні не зустріли жодного персонажу в майці Дісі.
Зате тут по дорозі нас декілька раз обганяли машини з написами Дісі. Як з'їхали з автобану, на кожному вказнику внизу була наклейка AC/DC зі стрілкою.
А тим часом.
Хлопці з Дніпра також рухалися в напрямку бази. З ними також траплялися кумедні випадки, що також підкріплювало мою теорію. Наприклад, в Дніпрі при регістрації Бабичу-старшому тітка не дала посадочні талони, він давай запитувати, вона йому, я давала, бери шукай! Він давай нервувати, концерт на кону!- дали йому ДУБЛІКАТИ! Так як я напередодні написав Сергію прохання привезти дніпровську команду по-можливості сухими, то всі спроби промочити горло відсікалися старшим групи. Але що ж він, звір, чи що, пару раз дозволив, дорога-то на цілий день.
В дуті взяли те що треба. В Відні Перець пішов на паспортному контролі до віконечка EU, тому що там, де all pasports, була черга. Без розмов поставили штампіка. Лисий як піджарений бігав з планшетом по аеропорту, знімав відео і все смішно коментував. Довго шукали та нервували поки знайшли водія бусика, який мався їх везти на базу.
В центрі, поруч з красивенною площею Марії-Терезії вони забрали квитки
та зробили пару групових фоток.
Заїхали в якусь пивну відзначити прильот. Їсти не стали, Сергій запевнив, що по приїзду на базу на хлопців чекає справжній бенкет. Ех, знав би він, що РЕДУКТОР...
Потім під Live at River Plate мчали по автобану, бачили рарітетний Порш
На базі хазяйки не було, була румунка, яка трохи говорила німецькою. Довелося чекати Евелін. Майже годину ми невідомо чим займалися, я відправив хлопцям смс, що ми тут дещо робимо, досі не поселилися, тому гарячого обіду не гарантуємо; поки не приїхала філіпінка Евелін та не поселила нас. Чомусь вона вирішила, що в нашій групі українці та росіяни, сказала, що не буде нас разом селити. Женя сказав, що він український полісмен і в нас все буде добре. Вона прониклася до нього довірою і по всим питанням зверталася до нього. Звучало це так, причому вона затягувала, ніби співала: "Where is Eugene (Юджин)?
Where is my policeman?"
Часу зовсім не було, ми все викидали з біленького, окрім нашого секретного пива, якого,- знає той, хто уважно читав першу частину; я бігом забив в навігатор адресу залізничного вокзалу в Вельсі, та Женя виїхав за Пашою. Коли він виїзжав з бази, туди вже зарулював бусик з хлопцями з Дніпра.
А в нас нема нічого!!! А ми обіцяли смачно їх зустріти! Давай я кухню нашу збирати, а на балоні перехідник, давай я шукати редуктор, а його ніде нема. Значить, в біленькому, хоча наче все ми витряхнули звідтіля. Я забарабанив Жені смс, зі словами "де редАктор?". Він не відповів- був весь в дорозі.
Настрій зіпсувався, ретельно складений план руйнувався на очах, без редуктора пальник не працюватиме, мозок на альтернативні варіанти не працював, значить все - балон, казан, все коту під хвіст. Маленька надія, що редуктор в біленькому, в мене була, тому настрій в мене зіпсувався лише на 90%. Почав я бігом нарізати все на бограч, а сам не пам'ятаю, де що лежить, нервую.
Поки хлопці почали приходити, пройшло ще трохи часу. Прийшов Сергій, ми привіталися, він одразу зрозумів, що щось не те- казав, на мені не було лиця...
Прийшов Кисельов, урочисто вручив мені мою турову футболку. Поприходили решта,- були вражені 120-ю пляшками словацького та австрійського пива на столі. Славік тут же вніс пропозицію розподілити його по мінібарам,- як можна пити тепле пиво?
Щоб хоча б чимось пригостити хлопців, дістав сало та хліб.
Прийняв рішення, поки все не з'ясується з редуктором, готувати бограч на плиті. Максимальна посудина, яка в нас була- 10-літрова кастрюля, в якій ми маринуємо шашлик, на кухні були тількі кастрюльки, які нам нагадали посуд з дитячого набору. Всі захотіли мені допомогти, кожен взявся щось різати- було дуже приємно. Особливо в нарізці яловичини відзначився Льоня, різав так красиво тими тупими ножами, які малися на кухні, - був кухарем в армії.
Але плита була зовсім не розрахована для приготування такого класного блюда, як бограч, сало в кастрюлі зовсім не бажало топитися- технологія створена для казана. А кулеподібний казан на електроплиту не поставиш.
Потроху життя в прибувших стало налагоджуватися,- віскі та сало з хлібом робили свою справу.
Так в розмовах час і пролетів, все було нарізане, сало аби-як витопилося, тут і Женя Пашу привіз. Ми перегорнули біленького, на очах в хлопців перегорнули повністю свої речі- редуктора ніде не було.
В мене потроху починалася істерика. Тут Женя каже:"Давай спробуємо без нього,- будемо обережно відкривати кран на балоні при повністю відкритому кранові пальника, - тоді шланг стане як редуктор. Я вважав, що нічого не вийде, махнув рукою, давай. Ми бігенько перекрутили всі з'єднання, і, о диво, пальник загорівся синім пламенем!!!!
Ура!!! Ми врятовані! Тут же казан на вогонь, сало вже топиться як слід, я навіть станцював від радощів. Якщо б не вдалося нічого приготувати, не знаю як би я пережив таку ганьбу.... Та такого бути не може, щоб ми щось не придумали, все буде ЧЬОТКО! Клятий редуктор!
Я вже писав в одному з своїх постів про бограч, додам, що цього разу він вийшов особливий, мабуть тому що його так чекали.
Пока готувався бограч, потроху темніло, високо в горах темніє рано, мапа каже, що жили ми на висоті 1275 метрів, для порівняння Ай-Петрі в Криму 1234 м. Дихалося там легко, а досвічений Олег гарантував, що в нас на такій висоті не буде ні похмілля, ні підвищеного тиску.
Розгорілася дискусія на тему, треба чи не треба відвідувати такі місця як Аушвіц, були як противники, так і прихильники того, щоб хоча б один раз кожна доросла людина мала б відвідати таке місце. Я відношу себе до прихильників.
І ось, ми насипаємо усім бограч, всі дуже голодні, наливаємо палинки, ми в Австрії, ми хто зна де, завтра в нас AC/DC, вдома на нас чекають дорогі нам люди, - ми по-справжньому щасливі.
Льоня навіть пісеньку заспівав:"Если с другом вышел в путь".
Прийшов час робити сюрприз: ми сказали всім заплющити очі, та принесли та поставили на стіл 25 банок пива AC/DC!!!!!
Спочатку ніхто нічого не зрозумів, а потім, коли зрозуміли, що ми принесли, всі нам аплодували. Забігаючи вперед, скажу, такого пива (в банках) на концерті не продавали, принаймі ми не бачили. Кожному учаснику прийшлося по дві банки, мені як самому здоровому- три. Але ми сказали, що поки що- це реквізит для фотосесії, яка відбудеться на наступний день після концерту. Тому пиво здати назад!!! Ой, що нам довелося вислухати, але Сергій підтримав нас, а Перець так забалдів, поклавши банки з пивом в нагрудні кишені, що ніби не чув , про що тут йдеться.
Пиво здали, але виявилося, що не вистачає трьох банок,- хтось насадив! Потім знайшлися.
Класно та душевно ми посиділи, головною темою були звістно AC/DC.
Посиділи десь до півночі, потроху розійшлися- завтра особливий день, треба набратися сил. Ми ще з Пашою до 2.00 проговорили.
Наступного ранку ми з Женею в 7.00 вже поралися, ми мали нагодувати хлопців смачним куриним супом. Курку чисто домашню ми не знайшли, їх на Нашмаркт возять по п'ятницям, але Ярослав сказав, що майже в любому супермаркеті є відділ "біо", там курі майже домашні, які вирощені народним способом, тобто курка бігала, клювала, та отримувала за своє нехай і недовге життя курячі радощі, на відміну від корма, який все своє ще коротше життя сидів в клітині без руху. І ціна за кіло 9 євро проти 3.50.
Зранку хоч трохи був час роздивитися, де ми живемо.
В нашому будиночку було абсолютно все, що може стати в пригоді відпочивальникам. Все, що не псується, з того, що забувають чи лишають минулі гості, складається собі по шкафчиках. Півпачки макарон, спеції, олія, сіль, все це там було. Наш будиночок опалювався газовим конвектором, двічі вмикали його температура вночі падала до +8, в ньому крім холодильника та плити був телевізор, музичний центр, кава-машина, мікрохвильова піч, в іншому ще духовка малася. І все це всього за 200 євро за три ночі, ну там ще плюс податки, простирадла, рушники, прибирання, ля-ля-ля, коротше, десь по 23 євро з людини на добу. Велика подяка Сергію!!!
А то б спали ми десь поруч з якимись обриганами (забігаю вперед).
В нас навіть сауна малася, ніхто не виявив до неї жодного інтересу
По засіках лежала купа різноманітних настільних ігор
Йшов дощ, але концерт буде все одно!!!
Кому цікаво ось сайт цієї бази, тільки в лижний сезон ціни інші http://feriendorf-tauerngast.at/
Знаючи, яка смачна вода в Альпах, ми не купували ніякої питної води. Не одразу вдалося переконати учасників концесії спокійно пити холодну воду з крана, я ще й каністру додому привіз. А суп який вийшов, не можу й передати. На поганій воді нічого путнього не приготуєш.
Всі з великим апетитом накинулися на суп як поприходили. Треба накопити сили- попереду мегаконцерт.
Хлопці поїхали в село домовлятися за таксі, біленький міг взяти лише чотирьох крім нас з Женею.
Сергій знайшов там якогось дідка на спринтері, який розмовляв лише німецькою. Приїхали з ним на нашу базу. Поки Сергій бігав звав народ, біля бусику вже утворився натовп. Якісь бельгійці також хотіли на концерт. Прийшов чувак, який міг перекласти з англійської на німецьку, коротше, домовилися за 65 євро з кожної компанії. Дідок запросив гроші вперед, іди знай цих фанів. Всі залізли в бусика, дідок з бази повертає не ліворуч, а праворуч, бере гад ще трьох і з них також 65 євро. Причому, до концерта він їх не довіз, а нахабно висадив на автостанції в Zeltweg, мовляв далі його не пустять. довелося хлопцям пересідати на автобуси з написом AC/DC та знову платити. Але ще довелося нервувати, ми їм вже телефонували, що заходимо, а вони ще на клятій автостанції. Але все сталося добре. Довезли їх.
Десь в 11.20 частина компанії на біленькому виїхала до Red Bull Ring, місця, де буде концерт. Незадовго до виїзду мимо нашої бази пронеслася колона байкерів з символікою AC/DC. По дорозі ми на всю потужність врубили AC/DC. Ми вже майже під'їхали до кінця, Женя раптом згадав, що не взяв сумочки з документами, тобто в нас нема ні прав, ні техпаспорту, ні страховки, ні паспортів. А на дорозі на кожному перехресті- поліція. Ми від гріха висадили перед поліцією зайвого пасажира, потім чекали на нього. Женя страшенно рознервувався, я як міг заспокоював його- в поліції сьогодні й без нас купа справ.
Ми без документів, ті з хапугою-дідком, головне, з пригодами!
Деякі фани йшли пішки з рюкзаками- планували ночувати десь неподалік сцени.
Але поліція займалася своєю прямою справою- регулювала рух, транспорту було безліч. Нас направили до паркінгу №5.
Паркінг був прямо в полі.
Ми стали чекати іншу частину компанії- хтось щось наплутав з квитками.
Почали з'являтися цікаві типажі, звістно я їх знімав.
Кількість людей, які колонами йшли в напрямку траси Ред Бул вражала.
Звернули увагу на цей номер
Пройшли ми з кілометр та побачили таку картину.
Надія потрапити в перші ряди зменшилася.
Як це буває постійно, жодна людина не здогадалася вкинути в біленького ні десятка пляшок пива, ні пляшки віски, довелося зі сльозами на очах купувати задорого.
От стілечки наливають на 5 євро. Пішли в розвідку, люди зкупчилися біля турникетів, але ще нікого не пускали, і ми просто прогулювалися та виявляли типажів. Трапилася нам ще одна збірна команда українських фанів, які теж приїхали на концерт. Привіталися "Слава Україні!- Героям Слава!" Запам'ятав Мирослава з Одеси.
Типажі траплялися постійно, народ увівся готувався до концерту. Було досить прохолодно, тому пива не хотілося, а міцне було не по нашій ціні.
Респекти Дімі Кисельову за офігенний дизайн наших турових футболок!!!
Хтось притіг з собою, випив та розчавив витвір мистецтва. Це були не ми!
Був типок з лангетою, згадав себе в Катовіце.
Хлопці костюми Ангуса собі поробили.
Для цих концерт вже почався.
Якась група розважала народ, слухати не було ні бажання ані сил.
Отам, біля будки квитковий контроль. Ті що пройшли, як оглашені бігли до сцени.
Поки чекали своєї черги провели маленьку фотосесію на тему пацики на AC/DC
На квитковому контролі примусили здати наш жовто-блакитний прапор в камеру зберігання, ніякі благання не подіяли. Мабуть така вказівка була, на концерті потім не бачив я ніяких прапорів. Ми спочатку побігли (шуткую, я не бігаю), по центру, далі ніж метрів за 40 не пускали, зрозуміли, що фігня, ми з Женею пішли лівіше, обійшли та встали зліва від сцени десь в 17 метрах. Далі йти було неможливо. За нами й Паша пройшов..
Ці фото зможуть хоча б трохи передати масштаб подій.
Відправив Кисельову смску зі словами "забирайте вліво".
Знаючи з досвіду, що нас очікують години три безділля, ми посідали на припасені картонки з "Отакрінгеру". Через деякий час Сергій потрапив в наше поле зору, махнули йому, він з понтом типу несе нам пиво, пройшов в наш табір.
Вперше побачив пристрої як садові оприскувачі, чуваки ходили прямо в натовпі та наливали холодне пиво по 5 євро.
деякі вже були в "відрядженні"
під куполом сцени був помічений величезний дзвін, але язика там, як ми не намагалися, не побачили. Взагалі сцена була для мене витвором мистецтва з таким хуліганським, дісієвським уклоном.
Треба було берегти сили, тому ми з Пашою зробили спробу поспати біля юних австрійських фанок, в якійсь мірі нам це вдалося. Я поспав хвилин 20, решту часу просто лежав щоб спина та ноги відпочили, стояти прийдеться годин 5-6.
Нашому прикладу послідували інші наші товариші, хоча не бачили нас:
Народ був зайнятий хто чим, Женя трохи пофотографував, поки ми відпочивали.
Відбувався якийсь шалений броунівський рух. Люди проз нас постійно бродили туди-сюди, хто йшов в туалет, хто ніс пиво, тих, що стояли на своїх місцях була меншість, запросто можна було відкрити очі і ледве не на своїй голові побачити чийсь "пахущий" черевик, але ніхто ні на кого не ображався, все було як так і треба. Проз нас часто сунули усякі прикольні персонажі, звістно, завдяки Жені вони лишалися на картці пам'яті камери.
Запам'яталася ось ця парочка, ми вирішили, що хлопець не лається зі своєю подругою, тільки погляньте на її біцепс!!!
Вже біля 18.00, коли по мав початися виступ першої групи розігріву, броунівський рух став нестерпним, та всі навколо нас повставали, а лежати далі було вкрай незручно, повставали й ми.
На величезних екранах показували ролік, як треба виходити по закінченню, в залежності, де стоїть твоє авто чи автобус. А попутні точки з пивом та туалетом не вказали!!! Переробити!
З цим очкариком виникла якась суперечка!
Почала виступати перша говногрупа, я навіть не фотографував її і не знаю, як вона зветься. В Москві б вже на їхній третій пісні хтось з натовпу в них би запустив рулоном туалетного паперу, насаженого в біотуалеті про всяк випадок, як це було з H.I.M. перед Металікою в 2007 в Лужніках.
Скажу тільки, що техніки, які міняли апаратуру для наступної групи, викликали куди більше емоцій, ніж перша говногрупа. Вони вийшли в якихось пожежних касках дизайну 19-го століття, позували, показували кози. Публіка їх вітала.
Наступними виступали блюз-рокери з Лос-Анжелесу Vintage Trouble. Чорношкірий вокаліст чимось нагадував молодого Джексона до операцій. Він носився по сцені, виплясував, ходив в "народ", заводив публіку дуже. По музиці вони трохи нагадують ZZ TOP, як на мене. Дуже сподобалася пісня зі словами "Run, baby, Run", як я взнав пізніше, зветься вона "Run like a River"
Ця група стала для багатьох приємним та несподіванним відкриттям.
Вокаліст перед останньою піснею наголосив, що всі ми тут зібралися, щоб побачити та послухати великих неперевершених AC/DC, тому давайте разом покричимо!!!
Аби отримати уяву, подивіться коротенький кліп
Вони закінчили, красиво попрощалися та пішли зі сцени. Публіка потужно їм аплодувала.
Напруження зростало, було вже 20.30, ми на ногах зранку, втома теж давала про себе знати.
Тут активізувалися два серба- обригана. Вони давно вже пригортали до себе увагу. Якось пронесли з собою якийсь самогон в пластику, та нажерлися ним під час виступу першої групи. Особливо один з них, на вигляд, років 19 очкарик кілограмів на 50, до всіх ліз, одній дівасі навіть сказав, хто її мама на сербській, її кавалер не розбив йому окуляри, може мову не розумів? Коротше, вони усім заважали. В Голандії їх би вже в шию випхали, в Австрії все лояльніше. Ми були абсолютно тверезими, ми- це я, Паша, Сергій та Женя, нічого з собою не брали
Були помічені фани з дивовижними буйволовими рогами ручної роботи:
Забігаючи вперед, скажу, що роги ці до кінця шоу не дожили, мабуть обригани поламали.
І ось, час прийшов, всі завмерли, відчуваючи, що зараз, отут почнеться AC/DC!!!!!!
продовження, саме головне попереду http://sandman1975.livejournal.com/6037.html
